Наша пошта

Голодна весна 1947-го

Іван МАРЧУК.

м. Ромни Сумської області.

НАШ батько загинув на фронті, і ми з меншою сестрою залишились сиротами. Війну і окупацію ще якось пережили, а зима і весна 1947 року видалися особливо тяжкими. Від голоду в сестри опухли ноги.

У пошуках мерзлої картоплі ми ходили по полях, городах і готували з неї крохмаль. На річці рвали шпичаки, кінці яких жували, бо були солодкі, визбирували на дні водойми крупні мушлі, розкривали їх, а те, що всередині, варили і їли. Хліба майже не було. Виручали дві кози, які давали трохи молока. З власного городу зібрали дещицю кукурудзи, то ходили до сусідів молоти на жорнах. Із того грубо змеленого борошна мама інколи пекла коржі. Це було для нас справжнє свято.

Влітку мені виповнилося 11, і я пішов працювати в колгосп. Пас коней, інколи і вночі (після війни розвелося багато вовків), возив на возі бочку з водою в поле під час жнив. Там давали обід. Так і вижив. Після семирічки поїхав на Донбас і вступив до гірничопромислової школи, а вже через пів року нас спустили в шахту. Де і пропрацював майже 20 років.