Наша пошта

Витрушували все до крихти

Тетяна КАЦУН.

с. Горобіївка

Сквирського району

Київської області.

ЧИТАЮЧИ спогади про страшні роки голодомору, не можу мовчати. Болить душа, що нащадки тих, хто впроваджував нелюдські методи знищення українців, заперечують це горе.

Мені було два роки, але з розповідей рідних і родових записів старшого брата відомо про знущання з боку посланців партії. Вони змушували односельців витрушувати все до зернини, прирікаючи на голодну смерть. Мама сховала в піч клумачок проса і заступила собою. Та де там! Відкинули її аж до порога. А нас було шестеро в сім’ї, і як вижити?

Батько возив на обмін за якесь зерно мамині рушники, вишиті сорочки. А мати ходила на станцію «Ромодан» по обдерті від зерна кукурудзи качани, які сестра Оля товкла в дерев’яній ступі. То була добавка до млинців, якими ми харчувалися, аби вижити. Понад усе боялися, щоб не вивезли з двору ще теплими.

Голод доводив людей до відчаю. Сусідка їла мертвих дітей, але й сама не вижила, померла.

Коли в нас почали опухати ноги від голоду, то батько, щоб урятувати сім’ю, віддав у колгосп за зерно родового дуба, який ріс у нашому садку. Скільки років налічувало дерево, ніхто достеменно не знав, але воно було таке високе, що виднілось аж ген до Сули. Аби побачити його верховіття, треба було задерти голову так, що шапка злітала. Саме цей дуб урятував нам життя. Батько інколи відпочивав на пеньку від нього і плакав.

Загалом наше село Бурбине, що в Семенівському районі Полтавщини, має неабияку історію. Тут виріс письменник Василь Бондар, який переніс тортури фашистських концтаборів. Це він повідомляв молодь села про облави поліцаїв, хоч самому не вдалося уникнути цього через зраду сусіда. Широко відоме громадськості й ім’я академіка, професора математики Миколи Шкіля та ще багатьох інших розумних і роботящих односельців. Мій брат Василь Кацун залишив після себе цікаві спогади про буденне життя селян довоєнного періоду. Все його життя було пов’язане з роботою на захист держави, та зозуля йому накувала спочинок далеко за межами України. Він дуже любив свою Полтавщину з її широкими душею людьми та голосистими піснями, які й сам любив співати. Старожили донині згадують Василя теплими словами.