Наша пошта

Причини мору приховувались

Любов БІДНОВА.

смт Широке Дніпропетровської області.

У НАШОМУ селищі 1932-го існував притулок для дітей, чиї батьки померли з голоду або були вислані до Сибіру. Притулок розміщувався в хатах розкуркулених, а церква св. Покрови служила за клуб. Навесні того року понад 300 дітей померло від мору. Охлялі, вони блукали селищем і околицями, їли зав’язь абрикос, слив, яблук і хворіли на дизентерію. Їх не лікували, а поміщали в окремі хати-ізолятори. За постіль правила розстелена солома, на ній вони і доходили...

Вихованець притулку Микола Швець, який вижив, описав про голод у нашому краї, про притулок, випадки людоїдства і відправив свій опис у Київ. А у відповідь одержав погрозу припинити розповсюджувати «цю брехню», бо такого, мовляв, у СРСР не могло бути.

Пригадую, одного теплого дня ми вийшли на перерву і побачили, як по вулиці їхала гарба, а через щаблі звисали тоненькі дитячі ручки і ніжки. Худющі коні ледь тягнули ту гарбу. Скидали тіла у велику яму. В 1990-х на цьому місці встановили пам’ятник жертвам голодомору.

Населення району масово вимирало, обліку не велося. Хто жив близько до річки, то ловив рибу, жаб, ховрахів, діставав із дна двостулкові черепашки. Можна було побачити, як у холодній воді, з граблями в руках, торбою на шиї, чоловіки дістають із дна молюсків, на березі багаття, де зігріваються, а кому далеко до своїх осель, то тут же печуть і поїдають здобич. У їжу йшли також лобода, кропива, кінський щавель, цвіт акації.

Післявоєнного голоду 1947-го наш край теж зазнав. Але, як і голод 1932-1933 років та кількість жертв, замовчувався комуністичною владою. Знайомлячись уже згодом із книгою запису, бачила, що серед причин смерті людей значилися різні хвороби і таке: «Помер від старості». Хоча чоловікові було лише 50. Писати і дізнаватися правду суворо заборонялось. Тож скільки насправді наших земляків загинуло голодною смертю, невідомо. Ми, ті, що зазнали мук голоду і дожили до наших днів, намагалися відтворити ті страшні події у спогадах. Підготували книгу для місцевого музею «Репресії і голодомор на Широківщині». Репресованих і реабілітованих нарахували 620, але були й такі, що пропали безвісти, тому точної цифри не встановили. Можливо, знайдуться архіви...