Архів
Вівторок,
24 листопада 2020 року

№ 90 (19838)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька
  Версія для друку          На головну
  • Далеке-близьке

У рідні стіни на гостину

Ігор ТАБІНСЬКИЙ.

м. Львів.

На фото автора: Олексій Тренич із синами Ігорем і Віталієм під час чергових відвідин прадідової хати-шедевра.

Головного спеціаліста з гуманітарних питань Сколівської районної ради Олексія Тренича зустріти в Шевченківському гаю у Львові не дивина. Коли сам, а коли й з родиною, синами, внуками він навідується тут до батьківської хати, в якій колись провів своє дитинство і яку ще далекого 1910 року збудував його прадід, мешканець Тухольки Федір Барна.

Прадід був війтом громади, його ще називали «князем», тож на зводини хати запросив відомого на всю Бойківщину майстра Івана Волошина. На відміну від усталеної структури курної бойківської хати ХVІІІ-ХІХ ст. «сіни-хата-комора» ця вже мала сучаснішу побудову — «на дві половини», тобто складалася з двох житлових помешкань, розділених сіньми. Збоку до правого приміщення прилягала комора. Стіни були складені з різаних брусів. Торцеві кути будинку в’язані у відомий спосіб, характерний для народних будівельних прийомів того часу, — замок «риб’ячий хвіст». До речі, в Тухольці війтова хата першою була покрита дерев’яним ґонтом, а не традиційною у бойків соломою. Окрасою будинку служили галереї, що тягнулися довкола нього. Дах підтримувався кронштейнами і різьбленими стовпами, входи були зроблені у вигляді арочного порталу, з широкими одвірками, теж прикрашеними багатою різьбою…

Одне слово, хата Федора Барни з Тухольки — справжній шедевр народного зодчества, а тому не випадково опинилася в Музеї просто неба у Львові. Сюди вона була перевезена 1974 року.

Сини Олексія Тренича, Ігор і Віталій, схвально відгукуються про рішення передати хату в Музей, бо хтозна, чи збереглась би вона в селі, а так унікальна будівля — під пильним оком фахівців. Зрештою, тут було відновлено спалену у вихорі Першої світової війни праву частину хати. Львівська міжобласна спеціальна науково-реставраційна виробнича майстерня на чолі з головним архітектором Іваном Могитичем, винятковим фахівцем у цій царині, впоралась із завданням на «відмінно».

Нещодавно було ще й відновлено автентичний інтер’єр хати. Олексій Тренич подарував музеєві речі — свідки його дитинства: ліжко, креденс, дзеркало, настінний годинник… Ще коли музейники забирали хату з села, якась частина дрібніших меблів була спроваджена до комори. Згодом предмети побуту розсіювалися по родині, члени якої вилітали з батьківського гнізда…

Особливо цінними для сім’ї Олексія Тренича, а тепер уже для Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького, є колекція фаянсового посуду, а саме горнятка з ручним поліхромним розмальовуванням різними техніками…

Заступник директора музею з розвитку Леся Гарасим каже, що практика віддаровування родинних предметів у них останнім часом пожвавилася. Віддати річ до Музею означає зберегти і її, і пам’ять про неї. Розповідають також про цікавий випадок, як лемківська родина шукала у музеї народний стрій, бо знала, що у 80-х його було передано до фондів. Яке було розчулення, коли правнуки побачили святковий одяг їхньої бабці! Мабуть, так є і буде з тухольською хатою — з’являтимуться нові покоління, а родинне обійстя прабатьків чекатиме їх у музеї. Чи це не є та висока свідомість українця?

Рідна хата з часів дитинства… Своїми вікнами-очима вона вдивляється в душі «пташат», що розлетілися з неї у вирій світами. А їх одразу й не злічиш. Рід Барнів розрісся неймовірно. У самого Олексія Тренича ще три сестри — з дітьми, внуками… Це по бабусиній лінії. А по дідусевій — ого-го, набагато більше. І всі нащадки мають Україну в серці.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Коронавірус не головна причина
Читати
Слідство так і не завершене
Читати
Кому дістанеться вакцина
Читати
Явка вища, але й порушень більше
Читати
Торгівля млявіша
Читати
Ліжка буцімто є
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове