Архів
Вівторок,
24 листопада 2020 року

№ 90 (19838)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька

Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.


Версія для друку          До списку статтей
  • Спогад

Міжсезоння для щастя

Юлія КОСИНСЬКА.

с. Зуївці

Миргородського району

Полтавської області.

Коли закінчується «активна» осінь (а своє вітрило вона згортає наприкінці жовтня) і аж до часу, як прогріє землю завзяте весняне сонце, в селянина триває блаженне міжчасся.

ЗОЛОТІ дні, коли чесно прожитий марафон між садінням картоплі, збиранням останніх бульб, а також капусти, моркви, буряків і майже ритуальним спалюванням кукурудзиння дозволяє, нарешті, перевести подих. Ще залишається сховати в землю часникові зубки, аби наступного літа мати незамінну приправу до борщу і різносолів, а потім загорнути «зимівника» опалим листям. А також до перших серйозних приморозків встигнути зібрати насіння айстр і чорнобривців, викопати кущі жоржин, упевнитись, що всі сорти картоплі (особливо насінна — та, з якої сподіваються дістати наступний урожай) розкладені в «правильні» засіки.

А тоді вже можна спокійно чекати холодів. Листопад і зимові місяці, прихід яких невідворотний, як і день після ночі, зазвичай приносять із собою крихту суму. Короткі дні, ощадливі на сонячне проміння, безкінечні вечори, в яких не знаєш, куди подіти метушливу спритність рук, покликаних із любов’ю порпатися в землі й отримувати від того насолоду, але трохи безпорадних у період «вимушеного» відпочинку.

Батько в такий час порядкував із грубкою. Він був тим, від кого повною мірою залежало тепло в домі. Заготувати, підкласти дровець, досипати вугілля, подбати, аби весь процес тривав злагоджено — і веселий вогонь у грубі надійно тримав затишок в оселі.

Смачно пахло гарбузовим насінням, яке тато смажив за особливим рецептом (підрум’янене і незабутньо солодке), а тоді вмощувався біля нагрітої грубки зі свіжою газетою чи книжкою. Мамині пироги, пряники, рулети з маком і борщ, на приготування яких тепер, узимку, припадало значно більше часу, наповнювали хату казковими ванільними ароматами. Втомлюючись, часом без міри, на городі, де від ранку до вечора (як не з сапкою, то з лопатою) мама гаптувала майбутні сходи і давала раду виплеканим плодам, нині, в час сезонного перепочинку, вона починала відверто сумувати за зеленим картоплинням і зав’яззю помідорів. І жила за календарем, де новий виток часу залежав не від днів і тижнів, а пори, коли належало висівати в ящички і вазони насіння помідорів, перців, капусти. І всі ці приємні клопоти — як перепочинок між написанням конспектів уроків «на завтра», перевіркою безкінечних стосиків учнівських зошитів, які мама після роботи приносила додому.

Батьки не просто працювали вчителями — жили цим. Але розсада городини на підвіконнях ставала для нас символом нових надій і впевнювала, що весна і таке довгождане тепло таки настануть. Попри те що двері звечора ще прибивала заметіль. «Переживемо», — казав батько і йшов розчищати доріжки від прихваченого морозцем снігу. Він завжди безпомильно відчував прихід весни, ще коли дерева вкривав рясний іній, і чекав, коли під дахом ластівки почнуть вити нові гнізда…

Це був час листів, які листоноша залишала у скриньці значно частіше, ніж у теплий погожий період. Дні, звільнені від городніх турбот, дозволяли послати звістку родині, розкиданій по далеких усюдах. І час гостин, коли до нас не з якоїсь особливої нагоди, а тому, що вихідний і просто хочеться побути разом, приїжджали батькові брати і мамині сестри. І привозили з собою спогади про те, коли дерева були великі, а наші батьки — юні й натхненні. Ніщо не могло зрівнятися з цими моментами теплого родинного затишку і душевних розмов. Сезон щастя, позначений настанням безкінечних листопадових вечорів… Коли вимушений відпочинок дарував можливість відчути плин часу, адже в турботах і думках про хліб насущний і врожай світанок непомітно переходить у сутінки…

«А день уже збільшився на цілу хвилину, доню», — раділа мама, відриваючи черговий листок календаря. І коли цих хвилин назбирувався рясний віночок, діставала зі своїх пакетиків і конвертів насіння для майбутньої розсади.

 

Версія для друку          До списку статтей
При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове