Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.

• Слово про сучасницю

Окрилена роботою й поетичною музою

Людмила ШУНКОВА.

Київська область.

НІНА Василівна Малашенко — одна з найдосвідченіших педагогів Оранської філії ОНЗ Прибірське НВО «Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. — дитячий садок». За більш ніж 40 років педагогічного стажу вона підготувала до середньої школи сотні школяриків-початківців. Багато хто з них і досі приходить зі словами шани та подяки до своєї першої вчительки.

Народилася Ніна у селі Корогоди Чорнобильського району (сьогодні, на жаль, ні, першого, ні останнього не існує). Була старшою донькою в родині, батьки доручали їй доглядати за меншими сестричкою та двома братикам. Робила це відповідально, із задоволенням. Тож не дивно, що, закінчивши місцеву восьмирічку, вирішила опанувати професію педагога — вступила до Переяслав-Хмельницького педагогічного училища (нині — Державний педагогічний університет ім. Г. Сковороди).

Закінчивши навчання, 1978-го почала вчителювати у селі Оране Іванківського району. У їхній восьмирічці (згодом — дев’ятирічці) тоді навчалося понад 100 учнів. Початкові класи теж були наповнені: по 15, 17, 22 школярики.

В Ораному юна вчителька зустріла свою долю — місцевого хлопця Євгена. Відгуляли весілля, отримали будинок, народилися двоє діток… Спокійний плин життя назавжди порушила чорнобильська трагедія. Ніна Василівна разом із колегами вивозила школярів на оздоровлення у санаторії України. На жаль, відтоді здоров’я почало її підводити. Але, незважаючи ні на що, вона залишається оптимісткою.

— Живу за принципом, — говорить учителька, — радій життю, сонечку, всьому, що оточує тебе. Які проблеми не траплялися б у житті, зайду до класу, почую дзвінкі голоси своїх учнів і одразу забуваю про всі негаразди. Спілкування з дітками додає сил, натхнення, лікує душу. У професії для мене завжди є прикладом моя перша учителька Галина Іванівна Низовець. Вона була не тільки чудовим педагогом, а й доброю, чуйною людиною. Завжди зустрічала нас усмішкою, взимку допомагала роздягтися, перевзутись, а рукавички, валяночки й онучі турботливо розміщувала та ставила біля грубки…

Крім улюбленої роботи, є у жінки ще одна втіха — поезія. Емоції, переживання, радощі та сум виливаються у поетичні рядки. Згадує, що почала писати вірші школяркою, коли вперше закохалась. У педучилищі звернулася за порадою до одного з викладачів. Він пояснив правила римування, розповів, як важливо в поетичній творчості створити образ, добрати потрібне слово, знайти власний стиль.

Тематика її віршів різноманітна. Батьківщина, кохання, краса Поліського краю, сьогодення… Дещо з творчого доробку вчительки з Ораного публікувалося у збірці поезій авторів Іванківського району «Натхненні рідною землею», у виданні вихідців із її рідного села «Корогод. Обірвана історія», у районній газеті. Розміщує свої вірші й у соціальних мережах в Інтернеті, на кожну поезію завжди є схвальні відгуки, слова подяки за рядки, що беруть за душу.

Ніна Василівна на пенсії, та продовжує працювати у школі, бо не може без улюбленої справи! Водночас знаходить час поратись на городі, вирощувати квіти. «Коли рослина пробивається з-під землі, тягнеться до сонечка, квітне, приносить плоди, в цьому теж є своя краса і поезія життя», — розмірковує жінка. А довгими зимовим вечорами відмінник народної освіти України Ніна Малашенко вишиває або плете светрики, шкарпетки і шапочки для внука Михайлика.