• Книжкова полиця

Третя молитва за Україну

Володимир БУРБАН.

Побачила світ третя книга Івана Шпиталя «Україна перед Богом і перед світом», про дві попередні «Сільські вісті» писали 19 вересня 2019 року.

«БОЛІСНО! Болісно! Болісно за нашу націю, за нашу пасивну, в’ялу, інертну інтелігенцію. Нема в нас, українців, почуття національної самосвідомості, національної гідності, гордої незалежності і відповідальності перед історією...»

Отож не страшні слова, коли вони мовчать, а коли волають. Вони із щоденникового запису 1960 року нескореного декана факультету журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка Матвія Михайловича Шестопала, переслідуваного владою. Він, предтеча і вчитель шістдесятників, був звільнений із посади декана, яку посів... колишній ординарець Лазаря Кагановича.

«Болісно!» — ці слова лунають із кожної сторінки книги Івана Шпиталя.

Проблеми українотворення автор розглядає з різних ракурсів. У тому числі і з актуального нині європейського. Але й тут є місце для сумнівів: чи дуже чекає на нас Європа і що для цього робить? Свого часу поет-емігрант Євген Маланюк назвав Європу не зовсім літературним словом. А ще перед цим Великий Українець Олександр Олесь сказав:

Коли Україна за право

життя

З катами боролась,

жила і вмирала,

І ждала, хотіла лише

співчуття,

Європа мовчала.

Коли Україна в нерівній

борьбі

Вся сходила кров’ю

І слізьми стікала     

І дружньої помочі ждала

собі,

Європа мовчала.

Все йде по спіралі. Хоч про Європу нині й не скажеш, що зовсім мовчить, та особливо сподіватись на її поміч не доводиться. Треба, каже Іван Шпиталь, будувати Україну самим. Українська незалежність — під оптичним прицілом. І автор розвінчує авантюрну мрію московського імперіалізму — «удєржать Украіну в тєлє Росіі». Російські ідеологи вважають: «хай краще існує стражденна, хвора, необлаштована Росія, аніж самовдоволені, упорядковані штати — Великоросія, Малоросія, Білорусія та інші області».

І. Шпиталь показує фасад і утробу «Рускава міра», який вважає, що саме існування (буття) Росії без України неможливе. Відроджується неосталінізм. «Сталін, — кажуть його апологети, — і надалі є кумиром російської історії, неперевершеним вождем, найвеличнішим охоронцем усіх віків і народів». Неосталінізм органічно сусідить з неофашизмом, надягнувши на себе машкару «істинного патріотизму», «братніх обіймів», «єдіной вєри». І, що характерно, не відкидається й Ленін. Мліють перед його постулатом: «Надо уметь пойти на всяческие уловки, хитрости, нелегальные приемы, умолчания, сокрытия правды, лишь бы вести во чтобы то ни стало коммунистическую работу».

Чим, запитує автор, зумовлена поява цієї книжки? І відповідає: «Проблемами, які турбували українське суспільство і які її автор порушував на сторінках періодики ще десять, двадцять і тридцять років тому. На нашу українську біду, ці проблеми й сьогодні є не просто актуальними, а першорядними у списку загроз самій національній безпеці України». На жаль, кожен день нашого буття підтверджує ці слова.

Висхідним пунктом публіцистики Івана Шпиталя є слова і заповіти Шевченка, нашого найпершого оборонця й захисника. Вороги, і зовнішні, і внутрішні, хочуть зробити Україну незалежною від Шевченка. І не тільки ідеологічно. Серце кров’ю обливається, коли читаєш рядки, що навіть у самому Переяславі вандали поглумилися над пам’ятником Кобзареві.

Третя книга, як і дві попередні, багатопланова. Знаходимо тут і роздуми про талант Миколи Гоголя, серцем поєднаного з Україною: «Жодного рядка не міг я присвятити чужому». Совістю народу називає І. Шпиталь Остапа Вишню, що, як і Гоголь, сміявся крізь сльози. Автор досліджує спадщину Григорія Сковороди на тлі сучасності, не раз повертається до історії любого йому Переяслава, затопленого Київським морем мальовничого В’юнища, яке малював Шевченко, призабутої слави Путивля.

Подорож сторінками третьої книги І. Шпиталя хотілося б завершити таким спостереженням: збірка складається з різних за стилем, характером і викладом нарисів, есеїв, поетичних творів, а читається як цілісний художній текст. Завдяки таланту журналіста і письменника, який наступного року розміняє, з Божою поміччю, дев’ятий десяток.

Сил і наснаги вам, Іване Григоровичу!