• Точка зору

10 міфів про поточну політичну ситуацію

Олександр ЧЕБАНЕНКО,

директор програми «Право» Українського інституту майбутнього.

gazeta.ua

27 жовтня 2020 року сталася подія, яку потім назвуть «конституційною кризою». Цього дня Конституційний Суд України (КСУ) оприлюднив рішення, яким визнав неконституційними ряд законодавчих норм щодо ключових повноважень Нацагентства з питань запобігання корупції (стосовно контролю й перевірки декларацій, проведення моніторингу способу життя певних осіб, доступу до інформації тощо), а також статтю 366-1 Кримінального кодексу (щодо недостовірного декларування), відповідно до якої була передбачена карна відповідальність для суб’єктів владних повноважень аж до позбавлення волі на строк до двох років.

ЗУСИЛЛЯМИ деяких посадових осіб це загалом рядове рішення КСУ подалось як «скандальне» та мало не зазіханням на основи держави. Чому рядове? Та тому що раніше Суд, наприклад, визнавав неконституційними низку нормативних положень стосовно припинення діяльності Верховного Суду — найвищого в системі судоустрою України, порядку формування та діяльності державного органу — Національного антикорупційного бюро (НАБУ), деякі карантинні обмеження (включаючи лімітування зарплат чиновникам), які суттєво вдарили по життю всього суспільства протягом тривалого строку, та інші. І такої реакції не було.

У чому ж імовірна причина? На нашу думку, крім політичних завдань (відвернення уваги суспільства від результатів місцевих виборів, спроба підняти рейтинг тощо), цей демарш виконавчої влади (або її представників) може мати конкретну матеріальну мету — дискредитацію/усунення складу КСУ напередодні розгляду ним ряду надважливих питань, насамперед щодо землі. Так звана конституційна криза породила цілий комплекс міфів, які ми спробуємо проаналізувати, висловивши щодо них свої зауваження.

Міф №1.

Законопроєкти від Президента або Голови ВР можуть розв’язати «конституційну кризу».

Верховна Рада ухвалює закони відповідно до своїх повноважень, визначених у Конституції. Повноваження парламенту виписані виключно в Основному Законі й не можуть бути розширені чи довільно трактовані. Конституція не передбачає ні можливості розпуску Верховною Радою складу КСУ, ані такої законодавчої процедури, як «відновлення дії окремих положень закону». Але навіть якщо проголосити ситуацію як «революційну необхідність» і ВРУ проголосує за президентський законопроєкт про розпуск складу Конституційного суду, то що буде відбуватися у період відсутності складу КСУ? Який термін для заповнення вакансій суддів?

Міф №2.

Визнання неконституційними окремих положень закону щодо повноважень НАЗК піддало сумніву всю попередню діяльність цього органу.

КСУ відповідно до норм Конституції визнав недіючими окремі правові норми щодо НАЗК не з моменту набуття ними чинності, а з моменту свого рішення.

Міф №3.

Визнання неконституційною статті 366-1 Кримінального кодексу завдало суттєвого удару по антикорупційній боротьбі в Україні.

Щороку в НАЗК подавалося кілька мільйонів декларацій. При цьому станом на дату визнання вказаної норми неконституційною у НАБУ та Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі було 110 проваджень за цією статтею, на розгляді у Вищому антикорупційному суді — 17, якась кількість може бути у Держбюро розслідування та Нацполіції. Це — все. Крім того, адміністративна та дисциплінарна відповідальність за вказане правопорушення неконституційними не визнавались.

Міф №4.

Рішення КСУ поставило під сумнів безвіз із ЄС.

Відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС повага до верховенства права вказана однією зі спільних наших із Євросоюзом цінностей. При цьому принцип розподілу влади, який передбачає існування відносно самостійних і незалежних одна від одної гілок: законодавчої, виконавчої і судової, — та встановлення між ними таких взаємовідносин, які унеможливили б узурпацію всієї державної влади або більшої її частини в руках одного органу, є складовою верховенства права і правової держави. Так що дії КСУ, спрямовані на відстоювання принципу розподілу влади, принаймні не суперечать нашим зобов’язанням у рамках Угоди про асоціацію.

Міф №5.

Якщо депутати не проголосують за законопроєкт Президента, той може достроково припинити повноваження Верховної Ради.

Загальне право на розпуск парламенту у Президента є. Але для цього Конституція передбачає три вичерпні підстави: коли протягом одного місяця у ВР не сформовано коаліції депутатських фракцій, або протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів не сформовано його персонального складу, або протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Причому Голова Верховної Ради разом із заступниками та керівниками депутатських фракцій повинні підтримати це рішення. Чи наявні необхідні обставини нині — велике питання.

Міф №6.

Народні депутати за жодних умов не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за своє голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Дійсно, певна норма про депутатський індемнітет (захист) від кримінального переслідування за парламентську діяльність передбачена в Конституції. При цьому мало хто згадує, що на діяльність, яка, хоча й ведеться під час депутатської каденції, але виходить за депутатські повноваження, та яка підпадає під ознаки карного злочину, скажімо, передбаченого статтею 109-ю Кримінального кодексу (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), вказаний захист не розповсюджується.

Міф №7.

Внесення в закони щодо КСУ змін, які формально не будуть порушувати Конституції, але фактично заблокують роботу КСУ, дасть змогу подолати «конституційну кризу». Як варіанти пропонується припинення фінансування КСУ, встановлення новим законом максимального відтермінування часу виконання спірного рішення тощо.

Блокування роботи КСУ, як і припинення його фінансування, фактично означатиме спробу незаконного впливу на суд, за що передбачена кримінальна відповідальність. Встановлення максимального відтермінування часу виконання спірного рішення також матиме ознаки карного правопорушення — невиконання рішення суду.

Міф №8.

Зміни до законів, необхідних для виконання рішення КСУ, не можна вносити, оскільки це суперечило б Конституції та міжнародним зобов’язанням України.

У Венеційській комісії (дорадчому органі Ради Європи з питань конституційного права, котрий надає висновки про відповідність проєктів законодавчих актів європейським стандартам та цінностям) і GRECO (орган Ради Європи з антикорупційного моніторингу), які є авторитетними міжнародними організаціями в питаннях конституційного права, прямо заявили у відповідь на дії Президента України, що припинення повноважень суддів Конституційного Суду, навіть із поважної причини, є порушенням Основного Закону і принципу поділу влади, та закликали від цього утриматися.

Що ж до спроб окремих вітчизняних персон дискредитувати вказані організації задля підтвердження своїх претензій до КСУ (при тому, що раніше ними ж ці організації всіляко вихвалялися), то згадується фраза з однієї відомої книжки про те, що капітан Блад «католиком був хіба що тоді, коли це йому було вигідно».

Міф №9.

КСУ діяв поза межами своїх повноважень, передбачених Конституцією, Законом «Про Конституційний Суд України» та іншими законами, порушивши встановлену процедуру тощо.

Зауваження та пропозиції щодо процедури розгляду можна було висловлювати у процесі розгляду Судом питання — у встановленому порядку. Рішення Конституційного Суду відповідно до норм Конституції, безвідносно до їхньої юридичної форми, є остаточними і обов’язковими до виконання.

Міф №10.

У КСУ зібрали суддів, які виносять рішення на користь окремих політичних гравців, непатріотичних за своєю суттю, олігархів тощо.

Рішення щодо затвердження того чи іншого акта в КСУ приймаються не одноосібно, а колегіально, більшістю голосів. Це зменшує ризики, пов’язані з неправомірним упливом на конкретного суддю. Система в суді для мінімізації вказаного впливу/тиску, безумовно, повинна вдосконалюватись. Але після виконання ухваленого КСУ рішення. Слід також нагадати, що законодавство забороняє будь-який уплив на суддю.

Які ж пропозиції задлязалагодження ситуації?

Слід згадати про існування культури політичного діалогу і повернутися, обговорюючи шляхи розв’язання «конституційної кризи», в конструктивне русло, відійти від межі, за якою інтелектуальне чи емоційне протистояння загрожує перерости в протистояння фізичне.

Відповідно до Конституції рішення, ухвалені Конституційним Судом, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені, а закони або їхні окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення КСУ рішення про їхню неконституційність. Це треба прийняти як даність.

Верховна Рада повинна підготувати та ухвалити законопроєкт про внесення змін до законів, які регулюють електронне декларування держслужбовців і суддів, — з неодмінним врахуванням приписів, зазначених у відповідному рішенні Конституційного Суду. Необхідно привести норми цих законів до умов принципу верховенства права, чітко та зрозуміло виписати статті антикорупційних законів, створити, можливо, новий механізм перевірки доброчесності та перевірки декларацій суддів. Щоб загалом декларування стало справді елементом фінансового контролю, а не засобом тиску.

Ухвалювати досконалі закони. Тоді їх важко буде оскаржувати.

Діяти виключно в рамках правового поля.

Не забувати уроків історії. Аби знову не вийшло так, що, поки українці чубляться, «чиє буде зверху», за тином гострять сокиру треті особи, кому існування Української держави не дає спати.