Архів
П’ятниця,
6 листопада 2020 року

№ 85 (19833)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну
  • Гаряча тема

Україна там, де мова

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Фото автора.

Кількадесят харків’ян вийшли у дощ під стіни ОДА та облради з вимогою до Конституційного суду чинити за законом, коли розглядатимуть подання щодо відповідності Конституції Закону «Про забезпечення функ­ціонування української мови як державної».

ЛЮДИ тримали плакати: «Мова має значення», «Руки геть від мови», «Харківщино, захистимо мову!». Був тут і великий білий аркуш із виведеним на ньому висловом Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».

Серед учасників мітингу бачу волонтерку, громадську активістку Ярину Чаговець.

— Завжди, коли в Україні відбувається щось серйозне, починаються маніпулювання із законом про мову, — стверджує вона. — Ми знаємо, що 51 депутат Верховної Ради, серед яких наші добкіни-мураєви, підписали подання, що ухвалений торік документ не є конституційним.

Малороси й перевертні знають, яким болючим для української душі є питання мови. Вони запускають свої пальці у наші рани й починають ворушити ними. Пам’ятаєте закон Колесніченка-Ківалова, спрямований, по суті, на викорінення української мови. Його ухвалили після підписання зрадницьких Харківських угод, які поклали початок пізнішій окупації Росією Криму. Тоді ж місцеві царки, зокрема й харківські, на сході й півдні країни стали писати свої закони про регіональні мови. Завжди пам’ятатиму, як під орудою Геннадія Адольфовича Кернеса трощили кувалдою меморіальну дошку славістові планетарного масштабу Юрієві Шевельову, якого українофоби ненавидять за те, що він підніс українську мову на світовий рівень.

Вони атакують з різних напрямів. Наприклад, нещодавно в Харкові відбувся круглий стіл, на якому піднімалося питання про якусь «слобожанську» мову. І серйозні нібито люди просторікували, що Сковорода говорив саме нею. Та ні, Григорій Савич спілкувався українською, бо народився полтавським козаком. А що писав книжною російською, то такий був час. Іншою не видавали. До речі, більшість його праць — латиною, якою спілкувалися вчені мужі в Європі.

Вони навмисно ятрять наші рани. Ми мітингуємо, пишемо протести, а вони єхидно посміхаються, бо хочуть, щоб за цим болем люди не бачили, як вони грабують і знищують країну. Як фонд, призначений для подолання епідемії, розтринькали на дороги, що будуються втридорога, а в цей час пацієнти лікуються власним коштом у переповнених лікарнях. Як скорочують під час війни армію, як «зливають» ворогові спецоперації…

Ми все це розуміємо, але не воювати за свою мову не можемо. І будемо це робити.

— Люди зібралися тут за покликом серця, — говорить учасник війни на Донбасі Юрій Корсунов. — Українська мова — це ознака нашої національної ідентичності. Замах на неї має бути прирівняний до порушення державного кордону з відповідним покаранням. Бо там, де мова, — там Україна.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Диверсія на замовлення ворога
Читати
Заробітчани не здаються
Читати
Готують обмеження
Читати
Здобувають освіту в Україні
Читати
Iменуватися на свій вибір
Читати
Держслужба — зі знанням державної мови
Читати
На боці правди
Читати
Дистанційне навчання — відповідно до ситуації
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове