Добрий господар

• Гість куточка

Садиба — мов повна чаша

Тетяна Роздобудько.

Анатолій Мондзолівський із села Дідівщина, що неподалік Фастова, по праву пишається своїм садом-городом, де вирощує різні екзотичні рослини. На площі 80 соток він із дружиною Лесею культивує понад сотню представників флори. Це маленький ботанічний сад!

ЗА ФАХОМ подружжя агрономи. Анатолій усе трудове життя присвятив сільському господарству. На плечах дружини було четверо дітей — троє синів і донька — та домашнє господарство. Нині діти живуть своїми сім’ями окремо. Хіба що в гарячу пору приїздять з онуками (їх дев’ятеро в родині) допомогти батькам.

Щоб поповнити бюджет, родина завжди невтомно працювала на власному городі. Спершу займалися вирощуванням ранньої овочевої продукції — зеленних культур, капусти, моркви, буряків. Згодом переключилися на вирощування розсади овочевих (помідорів, перцю, баклажанів) та квітів.

На зміну весняному асортименту розсади приходили турботи з вирощування літньо-осіннього врожаю.

Ще у 1980-х роках Анатолій почав у колгоспі, де працював головним агрономом, упроваджувати безвідвальний обробіток ґрунту. На це його надихнули праці Терентія Мальцева та Федора Моргуна. Свій город припинив орати з 2004 року. Для того, аби земля щорічно відновлювала свою родючість, потрібно всі пожнивні рештки повертати назад у ґрунт як поживу для мікроорганізмів та черв’яків. Усі рослинні рештки, в тому числі бур’яни, залишаються на грядках. Окрім того, щойно площа вивільняється від урожаю, її засівають сидератом.

Ось і нинішнього року з ділянки, що була засіяна тритикале (житниця), картоплі зібрали майже вдвічі більше, ніж там, де сидерат не застосовувався. Анатолій використовує лише елітний посадковий матеріал картоплі нових високопродуктивних сортів української та зарубіжної селекції. Щосезону на своїй ділянці він вирощує десятки нових сортів. Отриманий урожай (посадкові фракції) реалізує як насінний матеріал на ринках та виставках по всій Україні.

Під картоплю город не переорюється, а тільки поверхнево обробляється. Анатолій стверджує, що достатньо лущення, дискування чи плоскорізного обробітку без перевертання пласта.

— Я давно відмовився від оранки, — розповідає господар. — За ці роки без плуга земля відновила свою природну родючість і незалежно від погоди — дощ чи посуха — дає незрівнянно вищий урожай. У ґрунті масово розмножилися черв’яки і корисні мікроорганізми, які буквально пожирають усі пожнивні рештки.

Більше того: чим більше органіки на поверхні, тим кращі умови ми створюємо для цих невидимих трудівників. А щедро поливаючи землю отрутохімікатами і добривами, вбиваємо все живе, що підриває природну родючість чорноземів.

— Що стосується захисту картоплі від шкідників і хвороб, — веде далі хазяїн обійстя, — я вже давно розв’язав для себе цю проблему: тільки біологічний метод, з широким застосуванням підживлень мікроелементами та хелатними формами добрив по листю. Чим сильніша рослина, тим стійкіший її імунітет та опір шкідникам і хворобам. Гаразд, що тепер є величезна кількість різноманітних біопрепаратів для захисту бульби. Особисто я проти колорадського жука застосовую біопрепарати АКТОФІТ або СЕЗАР, діють безвідмовно щороку. Стосовно хвороб, то повинен сказати, що після переходу на органічні методи землеробства, відмови від оранки і застосування мінеральних добрив рослини набагато менше хворіють, і потреба в хімічному захисті від фітофтори і різноманітних шкідників часто взагалі відпадає. Водночас зауважу, що якість вирощеної продукції поліпшується в рази. Картопля має незрівнянні смак і аромат. Те ж саме стосується і помідорів, огірків, баклажанів і всієї городини, яку ми вирощуємо.

Ще хочу відзначити одну загальновідому особливість картоплі: вона любить м’які розсипчасті ґрунти. Так ось, на нашому городі зараз стан орного шару такий, що картоплю можна «копати» руками без лопати. Це при тому, що в сусідів, які традиційно вдаються до оранки, земля під час збирання врожаю більше схожа на камінь, особливо у серпневу спеку.

Стосовно мінеральних добрив рекомендую тим, хто від них поки що не може відмовитися, застосовувати їх локально, тобто вносити безпосередньо в лунку при посадці, а щоб нейтралізувати підвищену кислотність ґрунту, додавати попіл, який, окрім усього набору мікроелементів, має такий необхідний картоплі калій.

Останніми роками подружжя займається вирощуванням овочів та квітів із метою отримання насіння. Чільне місце серед іншого посідає суниця. Відібрані найкращі з кращих сортів, які добре себе показують в умовах Київської області.

А ще невтомні трудівники приділяють увагу насінництву квітів. Останніх не перелічити. Квіти майорять повсюди — на городі, в садку, в горідчику біля хати.

Ось цим і живе родина та заробляє на хліб насущний.

А справжнім захопленням, тобто хобі, сімейної пари є вивчення вітчизняних історичних пам’яток. Щойно випадає нагода, рушають у дорогу. Своїм авто об’їздили всю Україну. Без перебільшення.

Про їхні подорожі можна слухати годинами… Розповідає Анатолій натхненно. Іноді дивуєшся, як можна пам’ятати дати, імена та по батькові історичних постатей, цікаві епізоди, пов’язані з тією чи іншою пам’яткою культури. І не має значення, йдеться про церкву чи маєток, парк, палац або храм.

У кожній розповіді відчувається вболівання за рідний край, за державу. Подружжя щиро переймається долею культурної спадщини, а особливо — питаннями екології. І не лише на словах, а й на ділі. Так, паї — свій та дружини сукупною площею 9 га — Анатолій засадив лісом. Навіть після того, як спритні ділки переорали молоді деревця і намагалися привласнити землю, не склав рук, а зумів відстояти і повторно засадити площу горіхами, черешнями, березами, дубами, модриною, соснами, ялинами. Нині піднявся вже справжній ліс, в якому односельці збирають гриби та ягоди.

— Врятувати довкілля, відновити річки і джерела, які масово пересихають, створити умови для життя диких тварин та рослин, запобігти ерозії ґрунтів і екологічній катастрофі можна тільки масовим висадженням лісів. Ще якихось 150-200 років тому ліси в Україні займали 35-40% території. Нині всього 10-15%. Варто замислитися над такою цифрою: за часи незалежності з карти нашої держави зникло близько 10 тисяч малих річок. Якщо не змінювати ситуацію, то незабаром Україна опиниться в зоні екологічної катастрофи, спричиненої зневодненням. Найактуальніше для порятунку нашої Вітчизни — у великих масштабах розпочати висадку лісів, — такими словами завершує зустріч Анатолій Мондзолівський.

Ось у такій небайдужості та наполегливій праці й полягає сенс життя цього подружжя.