Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.

• Невигадана історія

Поділили діти хату

Григорій КОРПАЧ.

Київська область.

Доки дружина була жива, Іван Дем’янович гадав, що саме на ньому тримається все господарство, будинок, город. Лише як її не стало, зрозумів, скільки всілякої роботи вона брала на себе. Критично оглянувши свою садибу одинака, знайшов чимало неполадок і задумався. Як жити далі у свої майже 70?

НАДІЇ на сторонню допомогу не було. Син і донька зі своїми сім’ями виїхали з села. Живуть непогано, але до батька приїжджають зрідка, хоча він і скаржився їм на самотність і гнітючу тишу, яка запанувала в хаті останнім часом. Ніхто з дітей не запросив його хоча б тимчасово до себе, не зігрів душі...

Доброзичливий сусід, поспівчувавши, порадив: одружуйся і матимеш допомогу.

— Легко сказати, — відмахнувся Іван Дем’янович.

Підоспіла осінь. З городом він сяк-так упорався. Складніше виявилося запастися на зиму вугіллям і дровами — грошей не вистачало. Діти допомогти не змогли.

— Ось бачиш, як одному погано, — нагадав про себе сусід. — Давай познайомлю тебе з доброю хазяйновитою жінкою.

Цього разу Іван Дем’янович погодився. Ольга Андріївна, нова знайома, виявилася привітною людиною і гарною господинею. Це було видно з її доглянутого обійстя, ладу в будинку. Жила вона одна, дітей не мала.

Легко зійшлися в думках уже з першої розмови, а невдовзі поєдналися. Ольга Андріївна своє житло продала, на виручені гроші відремонтували будинок Івана Дем’яновича, провели газ, воду. Тепло й затишно стало в ньому, знову запахло смачними наїдками. Зачастили й діти та онуки в гості, де їх радо вітали, щедро пригощали.

Минуло 10 років... Одного дня Іван Дем’янович, який зовсім не скаржився на здоров’я, упав бездиханним: обірвався тромб. На поминках Ольга Андріївна звернулася до дітей: ви ж мене не забувайте, приїжджайте частіше. Картопелька вродила гарно, курчата он підростають.

— А хіба ви тут збираєтеся залишатися? — суворо глянула на неї дочка Івана Дем’яновича.

Запанувала тиша. На жінку запитально дивилося кілька пар очей. Заплакавши, Ольга Андріївна вийшла надвір.

Через деякий час діти наказали їй звільнити будинок. Розгублена і злякана, Ольга Андріївна просила не виганяти її — нічого не допомогло.

Сусіди радили звернутися до суду, але діти пригрозили, що буде тільки гірше. Зібрала Ольга Андріївна зі своїх речей те, що могла взяти в руки, й виїхала з села невідь-куди.

Спадкоємці будинок продали, гроші поділили...

Ніхто з них не задумався над тим, що свідками їхнього хижацького, немилосердного вчинку стали власні діти. Чи не поселилася в їхніх серцях така ж жорстокість? Чи не повторять вони дій своїх батьків?