• На зв’язку — Дніпропетровщина

_{Обласні обжинки}

Микола ЯСЕНЬ.

ЦЬОГО року регіон виростив і зібрав не тільки найвищий в Україні, а й найбільший за часів її незалежності урожай ранніх зернових: понад 3 млн 400 тис. тонн. Намолочено більш як два мільйони тонн озимої пшениці та майже 900 тисяч тонн ячменю.

Всупереч погодним катаклізмам і безладу в управлінні «зеленою» владою чимало сільгосппідприємств, товариств і фірм, а також фермерських господарств домоглися ужинків, на 20-25 відсотків вищих порівняно з попередніми. За давньою традицією лідерські позиції зберегли хлібороби Новомосковського району, котрі зібрали з гектара пересічно по 51,4 ц збіжжя, та Магдалинівського, де одержали по 49,4 ц. Сталася і сенсація місцевого значення: вперше за багато років до трійки найкращих за урожайністю вклинився Синельниківський район, випередивши незмінно передові південні регіони.

Область заклала необхідні 536 тис. тонн продовольчого зерна і 207 тис. насіннєвого. Очільники стверджують, що повністю розрахувалися з селянами за оренду земельних і майнових паїв, виділивши для них загалом 118 тис. тонн збіжжя.

_{Чи оживе «Весна»?}

НА ВИМОГУ ветеранських організацій у місті Дніпро згадали про 75-річний ювілей місцевого колись знаменитого на весь Союз радіозаводу. Всього через лічені місяці після перемоги у Другій світовій війні в краю почала зароджуватися радіоелектронна й ракетно-космічна історія. Радіозавод, який незабаром переріс у відомий концерн «Весна», був причетний до випуску секретної продукції для виробів «Південмашу» і його Дніпровського сусіда-аналога, що випускав найдосконаліші у світі радари і системи прослуховування земної атмосфери і навколоземного простору. Звісно, це тримали в таємниці. Зате не тільки в масштабах України високий попит мали радіоприймачі «Рекорд», «Дніпро» і транзисторні приймачі «Спорт» і «Мрія». А над усе цінувалися телевізори «Весна»...

Сьогодні ж про колишній радіозавод-концерн нагадують лише спорожнілі приміщення. Ініціюючи відзначення ювілейної дати, ветерани-пенсіонери запитують чинну владу, чи збирається вона відроджувати унікальні можливості нашого талановитого народу?

_{Iз повагою до воїнів}

НИНІ майже чотири тисячі демобілізованих зі Сходу України воїнів краю пройшли безкоштовне медичне обстеження, а понад тисяча з них — безкоштовну реабілітацію у санаторіях.

Таке ставлення до ветеранів війни в області стало вже традицією. Щойно розпочали втілювати ще й програму «З повагою до воїнів», мета котрої — забезпечувати житлом сім’ї бійців, які повернулися додому з пораненнями і контузіями. З обласного бюджету вже виділили кошти на придбання 70 квартир, іще 11 куплять державним коштом. Першими квартири одержали родини 10 бійців у Кривому Розі.

_{Містки та доріженьки}

ЯКБИ полтавський гуморист Олександр Ковінька розпочинав свою творчу кар’єру сьогодні, він, поза сумнівом, знову звеселив би нас дошкульною гуморескою «Містки та доріженьки». Позаяк мости і дороги й нині у такому ж жахливому стані, як і колись. Узяти б, наприклад, Богданівську об’єднану територіальну громаду, що у Павлоградському районі. Тут між селами Зелене, Богданівка, Богуслав і Нова Дача ні пройти ні проїхати — суцільні смуги перешкод. Не здолати й два мости: один, обвалившись, зруйнувався остаточно, а другий розсиплеться не сьогодні-завтра.

Голова ОТГ Олексій Грищенко розповів, що селянам не стало сил терпіти бездоріжжя, тож вони здійняли ґвалт на всю «губернію»: «Коли ремонтуватимемо не тільки автомагістралі державного значення, а й автошляхи у сільських глибинках?». В області їх почули й вирішили: громада своїми коштом і силами приводить до ладу дороги, обидва ж мости відбудовує «губернія». Що й здійснюється. Ба більше, обласна адміністрація взялася втілювати цілу програму з ремонтів мостів місцевого значення. Цього року заплановано відновити сім із них.

_{Дитбудинки нового типу}

У СОЛОНОМУ, яке ще залишається районним центром, щойно ввели в експлуатацію перший на Дніпропетровщині так званий груповий житловий будинок для дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки. Що являє собою ця новобудова? Одноповерховий будинок має п’ять спальних палат, спільні вітальню і простору кімнату для навчання і розваг, а також кухню й обідню залу. Є тут й окрема кімната для вихователів. У спальнях поселили по двоє дітей, із ними постійно працюватимуть вихователі-педагоги. На подвір’ї обладнано спортивний майданчик, зведено котельню.

До кінця року у мальовничих райцентрах-селищах збудують іще три групові будинки для сиріт. Це новий варіант реалізації програми із забезпечення безбатченків сімейним і максимально наближеним до домашнього затишком.

_{Вдарили по безробіттю}

ЗА ПЕРВИННИМ задумом вдарити збиралися по смітниках у населених пунктах. А вийшло так, що вбили двох зайців: протягом усього літа Покровська і Просянська селищні, а також Вишнівська, Катеринівська, Орлівська та Маломихайлівська і Великомихайлівська сільські ради постійно залучали до громадських робіт своїх безробітних земляків. Зрозуміло, органи місцевого самоврядування працю «мобілізованих» оплачували. Загалом майже 200 безробітних, як повідомив обласний центр зайнятості, прибирали сміття у населених пунктах, упорядковували паркові зони і центральні майдани, газони, квітники й клумби, висаджували дерева, стежили за чистотою меморіальних комплексів і на кладовищах. Громади залучали людей до вирішення й інших соціальних завдань. У підсумку користь була і для безробітних, і для населених пунктів.

_{Своя «Асканія-Нова»}

ЦИМИ днями своє 20-ліття відзначає унікальний заповідник, про існування якого широкому загалу майже нічого не відомо. Тут водяться коні, бізони, олені, лані, косулі, кабани — не кажучи вже про зайців і лисиць. Причому косуль і кабанів стільки, що й не перелічити. І все у межах міста Павлоград, точніше, на території Павлоградського хімічного заводу.

Історія виникнення цього заповідника така. Завод — мастак псувати екологію, якщо можна так пожартувати. Колись у радіусі кілометра-двох від нього раз на пів року відловлювали диких звірів і брали їхню кров на аналіз. За цими даними оцінювали стан тутешнього довкілля. Тож 10 років тому, розповідає директор заводу Леонід Шиман, хіміки на свою територію площею майже 1300 гектарів завезли, образно кажучи, «кожної тварі по парі». Звірам тут сподобалося. Відтоді й живуть вони табунами в закритій зоні секретного заводу неподалік цехів. Ніхто на них не полює, натомість годують щедро і доглядають ретельно. Звірі не заважають робітникам, а ті — звірам.