Архів
Вівторок,
15 вересня 2020 року

№ 70 (19818)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну
  • З приводу

Трагедія Бабиного Яру — частина української історичної пам’яті

Олег ГРИГОРЕНКО.

У Києві на території, де в роки війни гітлерівцями було страчено велику кількість людей — євреїв, українців, ромів та представників інших національностей, розпочалися земляні роботи зі спорудження нового меморіального комплексу. Про нього вже багато написано і сказано. Як і про скандали, з ним пов’язані.

ТРИВАЛИЙ час у нашому суспільстві не вщухає гостра дискусія довкола діяльності Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». Ця інституція, створена з ініціативи та коштом російських бізнесменів Михайла Фрідмана, Павла Фукса, Германа Хана 2016 року (в розпал неоголошеної гібридної війни Росії проти України), нині розпочала активні приготування до реалізації на ділянці поблизу столичної станції метро «Дорогожичі» масштабного приватного проєкту. Бюджет, обіцяний спонсорами на будівництво меморіалу, оцінюється в 100 мільйонів доларів. Вочевидь, Українській державі (читай: українському народові) у цьому відведено роль хіба що стороннього мовчазного спостерігача. Бо як іще пояснити ігнорування керманичами проєкту думки громадськості? Й робиться це із мовчазної згоди влади. Язик не повертається назвати її відтак українською.

Узяти хоча б призначення торік восени художнім керівником меморіального центру «Бабин Яр» російського режисера Ільї Хржановського, фільми якого розкритиковані загалом як аморальні. Воно супроводжувалося відстороненням від участі у проєкті чільних співробітників, зокрема відомих вітчизняних істориків та зарубіжних науковців. Так, Карел Беркгоф, головний історик Меморіалу з лютого 2017-го по січень 2020 року, заявив про неможливість подальшої міжнародної підтримки «Бабиного Яру» з етичних міркувань. Особливо різко він висловився про методи меморіалізації трагедії в Бабиному Яру, які запропонував Хржановський, у тому числі експерименти, «в яких відвідувачі опинятимуться, зокрема, в ролі жертв, колабораціоністів, нацистів і військовополонених, яких змушували спалювати трупи». Цьогоріч у травні гурт медійників, діячів культури і науки України закликав наглядову раду меморіалу «Бабин Яр» звільнити російського режисера з посади художнього керівника. Однак та відмовилась. А керманичі держави промовчали. Зробили вигляд, що не чули і не читали звернення, під яким на сьогодні поставили підписи понад тисяча авторитетних співвітчизників.

Більше того, наприкінці липня поточного року пресслужба Офісу глави держави повідомила: «Президент підтримав будівництво меморіалу «Бабин Яр» у Києві». Відтак, можна вважати, було дано «добро» на будівельні роботи у столиці…

І днями розпочалась підготовка ділянки. Не де-небудь, а на місці зруйнованого у радянські часи єврейського цвинтаря. За юдейськими законами, цього робити не можна. Проте Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» знехтував цим. І почав утілювати задумане за гроші олігархів, факт афільованості яких із Росією і особисто з Путіним старанно маскується. А за кілька метрів од паркану, яким обнесено будівельний майданчик, серед сміття лежить меморіальна плита, встановлена тут у жовтні 2011 року (див. фото).

«З благословення Зе-влади і київської місцевої влади вони зараз вирішують у Бабиному Яру питання «своєї пам’яті». А заодно переінакшують для аборигенів, українців і киян, їхню «національну пам’ять» на власний розсуд», — такий лейтмотив відгуків у соціальних мережах. А щоб «дехто» не закидав українцям звинувачення в антисемітизмі (а це нині улюблений коник російської пропаганди), не зайве навести думку самих українських євреїв, яких аж ніяк не звинуватиш в антисемітизмі.

Третього вересня у засобах масової інформації було опубліковано відкрите для підписання «Звернення українських євреїв до громадянського суспільства України», під яким наразі поставлено вже більш як пів тисячі прізвищ. У ньому висловлюється рішуча незгода з проєктом Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». Там прямо сказано, що цей проєкт може стати зброєю для російської пропаганди, щоб дискредитувати Україну в світі. І що його поява «була розіграна як улюблена путінськими пропагандистами «багатоходівочка» для сіяння розбрату між народами з прицілом на роки і покоління».

Водночас у зверненні міститься заклик підтримати розроблений українськими істориками державний проєкт комплексної меморіалізації Бабиного Яру, який не лише «делікатно ставиться до питань єврейської релігії та традиції, оскільки категорично заперечує можливість будівництва на місцях поховань, розстрілів і спалення останків закатованих людей», а й прагне гідно вшанувати пам’ять про всіх жертв — євреїв і не євреїв, закатованих у цій місцині Києва. «Ми переконані, що Бабин Яр — це одне з ключових місць національної пам’яті українців як сучасної політичної нації — громадян України всіх національностей. Ми пам’ятаємо жертв Голокосту, так само як і Голодомору та Великого терору, геноциду ромів і депортації кримських татар. Трагедія українського єврейства є невід’ємним складником історії України, трагедією всього українського народу», — сказано у зверненні.

Так, трагедія Бабиного Яру — частина національної історичної свідомості. Й усі ми, як політична нація, несемо спільну відповідальність за збереження пам’яті про трагедії, які сталися на наших теренах. І, поза сумнівом, питання вшанування жертв Бабиного Яру й облаштування тут меморіалу повинно перебувати виключно у віданні та під контролем Української держави й українського громадянського суспільства. Його не можна віддавати «на відкуп» іноземним громадянам чи приватним структурам. «Наша спроможність упоратись із завданням меморіялізації цих місць є глобальним викликом і сучасним іспитом на національну та політичну зрілість і водночас перевіркою, наскільки ми звільнилися від постколоніяльної свідомости, комплексу меншовартости й залежности від інших держав і груп, які намагаються формувати цю історичну пам’ять замість нас або ж нав’язують нам власні комеморативні практики», — це вже слова з іншого, травневого, звернення свідомої спільноти.

То чому ж мовчить влада? Якщо вона, звичайно, вважає себе українською.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Вчитись — у школі
Читати
Стан стабільно тяжкий
Читати
Тепер офіційно плагіатор
Читати
Войовничий хасидизм
Читати
Крим — це Україна
Читати
На Тернопільщині різке зростання
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове