• Постаті

Осяяний словом Тараса

Володимир БУРБАН.

Нині ім’я Миколи Миколайовича Аркаса (1853—1909 рр.) дещо призабуте. Несправедливо, адже був він активним борцем за національне відродження, талановитим композитором, дослідником української історії та культури, організатором перших українських свят, автором першої опери «Катерина», написаної за поемою Т. Г. Шевченка.

ХОЧА із походження він був грек, радянська пропаганда вважала, що М. Аркас «заплутався в непролазних нетрях українського буржуазного націоналізму», відтак його фундаментальна «Історія України-Русі» на довгі роки була заблокована у спецсхронах.

Його дід, Андреас (Андрій) Аркас, покинув Грецію і пішов на службу до російського царя. Один із синів, Микола, зробив блискучу військову кар’єру: був адміралом, головнокомандувачем Чорноморського флоту. В його сім’ї (дружина — українка, що заронила в душу сина українське зерно) і народився герой нашої розповіді. Микола здобув гарну освіту — навчався в елітному училищі правознавства, Одеській приватній гімназії. Закінчив Новоросійський (тепер Одеський) університет, де брав участь у нелегальному гуртку. Його збагатило тісне спілкування з видатними вченими — професорами І. Мечниковим та І. Сєченовим. Виступав як актор у виставах трупи М. Кропивницького.

За наполяганням батька мусив вступити на нелюбу службу морського офіцера, якій віддав 13 років життя. Не був традиційним служакою, обмеженим військовим статутом, «ходив у народ», залюбки спілкувався з селянами, записував народні пісні й обряди. Залишивши службу в чині статського радника (генеральське звання), мешкав у власних маєтках у селах Христофорівка і Богданівка. Своїм коштом відкрив школу для селянських дітей з українською мовою навчання, яку одразу заборонила царська влада. Його особливо захоплювали українські пісня і дума, він скликав кобзарів і бандуристів з усієї України, поселяв їх у власному домі. Знаючи Миколу Миколайовича як українофіла і мецената, Леся Українка звернулася до нього по допомогу, аби дав кошти для запису кобзарських мелодій: «Дума кобзарська, сей оригінальний витвір нашого народного генія, що не має собі паралелі нігде на всім світі, вмирає. Невже ж він умре без порятунку, без пам’ятника навіть?..»

Микола Миколайович мав високий хист до музики, йому належать записи та обробки народних пісень, романси й дуети, в т. ч. чарівний піснеспів «Я боюся тобі розказать про любов». До речі, першим коханням молодого чоловіка була сільська дівчина-красуня, але батько не дозволив «нерівного шлюбу».

Усім серцем М. Аркас сприйняв осяйне слово Шевченка — «найбільшого поета усіх слов’ян». У творчому доробку Миколи Миколайовича — низка ліричних віршів, поема «Пилип Орлик», присвячена автору першої в Європі демократичної конституції. На події революції 1905 року відгукнувся віршем «На смерть лейтенанта Шмідта».

Але справжнім творчим злетом Миколи Аркаса став його музичний шедевр — опера «Катерина» за власним лібрето на сюжет славнозвісної поеми Т. Г. Шевченка. Твір важко проривався на оперну сцену — п’ять років пролежав у цензорських шухлядах. Уперше опера в постановці трупи М. Л. Кропивницького пролунала 12 лютого 1899 року в Москві. Тріумф був надзвичайний. Марко Лукич у листі до композитора писав, що під час вистави мали місце «оплески, ридання, була з двома баринями істерика». Потім відбулись успішні спектаклі у Києві, Миколаєві, Мінську, Вільно, Катеринодарі, Львові, Варшаві. Шкода, що в наш час у репертуарі оперних театрів «Катерину» чи й зустрінеш. Пам’ятаймо слова І. С. Козловського: «Перед автором опери треба зняти шапку і вклонитися».

Микола Аркас, і це знаково, був одним із засновників і незмінним головою «Просвіти» у місті Миколаїв, прагнув «розвивати національну самосвідомість між своїм народом».

Маємо з удячністю згадувати Миколу Миколайовича за ще один неоціненний дар — першу написану українською мовою популярну «Історію України-Русі». Це розкішне видання, оздоблене рідкісними фото та мальованими ілюстраціями, відразу здобуло широке визнання в українстві. Історія, написана жваво, добірною українською мовою, часом у фольклорному дусі, знайшла свого читача і серед найпростіших верств населення. За матеріалами для своєї книги Аркас їздив Україною з лекціями. Звернімося до цього твору, перевиданого на зорі нашої незалежності накладом 90 тисяч примірників, — його можна знайти в бібліотеках.

Аркас разом із миколаївською «Просвітою» зорганізував перший святковий вечір у Шевченкову річницю, за що дістав нагінку від губернатора, але його виручив статус високого державного службовця.

Микола Миколайович, як він сам казав, мав «демократично-національний» світогляд. У національному дусі виховав і своїх синів — двох Микол (у родині було троє Микол Миколайовичів). Микола-старший став полковником армії УНР, командувачем 2-го Кінного Переяславського полку. Емігрувавши, працював директором Ужгородського театру, написав кілька п’єс. Микола-молодший, філолог-еллініст за фахом (далося взнаки грецьке походження), видав кілька праць про грецьку колонізацію Північного Чорномор’я. Переклав українською знамениту «Іліаду».

...На зорі юності, звертаючись до своїх сільських ровесників, Микола Аркас запевняв:

       До смерті буде він любить

       І свій народ, й свою країну,

       Свою пригнічну Україну,

       І буде правдоньці служить.

Ці слова коментаря не потребують — автор обіцянки дотримав.