Схаменіться, поки не пізно

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

У перші післявоєнні роки минулого століття на північній околиці Кривого Рогу шахтарі рудників «Перше травня» та «Жовта річка», в той час тресту «Ленінруда» Міністерства чорної металургії, cном-духом не відали, що насправді добували не залізну руду, а уранову. Радянська влада приховувала подібні небезпечні факти від народу як велику державну таємницю «стратегічного значення». Тільки коли гірники тут стали масово помирати від онкологічних захворювань, а по сусідству, в Жовтих Водах, відкрили Східний ГЗК з видобутку та збагачення урану, приховане стало явним.

ХТОСЬ СКАЖЕ, таке було можливим тільки у колишній комуністичній державі, котрої нині вже нема. Аж ніяк! На Дніпропетровщині понад чотири роки тому, в березні 2016-го, депутати обласної ради (вони й нині ними є) тишком-нишком, без «зайвого» розголосу, надали дозвіл на користування надрами до цього не відомій компанії «Атомні енергетичні системи України» і погодилися, аби вона розгорнула роботи на родовищах уранової руди у Дніпровському, Криничанському, Солонянському і П’ятихатському районах. Навіть самі депутати не можуть зараз пригадати, щоб вони «не те що вели дискусії чи сперечалися з цього приводу, а й що дружно тиснули на кнопки». Не інакше як рішення «протягувалось» у пакеті чи скоромовкою, аби заздалегідь не зчиняти переполоху.

Зчинився він улітку цього року, коли згадані «Атомні енергетичні системи» надумали взятися до закладення рудників на двох майданчиках від села Новотаромського до Миколаївки та Сурського вздовж річки Мокра Сура. На підставі, що на це компанія дістала добро від Державної служби з геології та надр України. Як незабаром з’ясувалося, ще три роки тому цій компанії — вперше, до речі, в історії незалежної України приватній — та ж Служба держгеонадр видала ліцензію «на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою чотирьох родовищ уранових руд в Україні». Отже, вивчення, виходить, завершились, і «Атомні енергетичні системи» вирішили брати бика за роги — дослідну розробку поєднати з промисловою.

Проте не вийшло без скандалу це почати. Одна річ, що фірма отримала дозвіл вседержавної служби у Києві. А інша, що тут, на місці, є сільські населені пункти та сільські територіальні громади, де живуть люди. В яких, згідно з чинним законодавством, також треба питати дозволу на зачин будь-якого масштабного виробництва на їхніх володіннях. Тим паче такого, що становитиме загрозу як для теперішнього покоління селян, так і для їхніх нащадків.

Оскільки першою забула дістати згоду місцевого населення Дніпропетровська обласна рада, саме її і почали атакувати люди. Завдяки небайдужій вдачі тутешнього громадського активіста і фермера Івана Маркевича виникла наполеглива і бойова ініціативна група протидії урановій копальні, яка зібрала, звела докупи і проаналізувала та узагальнила переконливі висновки про те, що затівати практично на берегах Дніпра видобуток уранової руди — значить, згубити людські життя та на століття занапастити, забруднити сотні й тисячі гектарів родючих українських земель, перетворити їх на мертву пустелю зі звалищами страшних відходів.

Тоді ініціативна група ще не знала, що за радянської влади було ухвалено рішення не чіпати місцевого урану. Сурські уранові поклади відкрили і розвідали у 70-х роках минулого століття. Але річ у тому, що і вітчизняні науковці, і вчені відразу кількох країн Європи рішуче попередили, що розробка цих родовищ «за кілька років призведе до небезпечного радіаційного забруднення Дніпра і далі всього Чорноморського регіону». І Радянський Союз покірно погодився, що в даному разі небезпечного джина не слід випускати з пляшки.

— Ми не тільки занепокоєні діями «Атомних систем», а й обурені через їх відверте загребуще бажання збагачуватися за рахунок благополуччя українських територій і українського народу, — говорить координатор протидії Іван Маркевич. — Є цілком очевидні висновки авторитетних експертів, що все скінчиться згубою, втратою великих земельних площ сільськогосподарського значення, які стануть непридатними для життя на всьому Правобережжі Дніпра, а також отруєнням не тільки поверхневих, а й ґрунтових вод прилеглих територій.

Що це так і не інакше, підтверджує відомий у країні вчений-еколог Григорій Шматков. Він прямо заявляє, що виймати з надр уранову руду в цій місцевості смерті подібно.

Іван Маркевич, а разом із ним і жителі цих країв ні на йоту не сумніваються, що їхні землі завзята компанія «АЕСУ» експлуатуватиме, в прямому сенсі, як на безправній і приреченій території-колонії, яка заселена не людьми, а отарами овець і віслюків. По-перше, сама ця компанія належить офшорній фірмі «Ю-Тек Енерджі» (Сполучені Штати Америки, штат Делавер). По-друге, жоден її засновник і співвласник, даруйте за сарказм, не має честі не те що на Дніпропетровщині, а й в Україні проживати. Себто пустелю готують не для себе. І це незважаючи на те, що у назву — «Атомні енергетичні системи України» — вписано Україну, а сама компанія зареєстрована у селі Миколаївка. Щоправда, у Миколаївці не Дніпропетровської, а Миколаївської області. А байка про те, буцімто компанія переймається енергетичною незалежністю і безпекою України, — брехня. В нашій країні наразі — на щастя чи на жаль, це дискусійне питання — нема власного циклу виробництва пального для атомних електростанцій. Тобто збагачений уран нам потрібен, як зайцю стоп-сигнал. І той, що буде добуватися та збагачуватися (тьху-тьху) на берегах Мокрої Сури, явно призначений для вивезення за межі України. За принципом «вам радіаційне забруднення і онкологія, а нам прибутки-бариші та ТВЕЛи для АЕС»…

Велелюдні мітинги з участю не лише сільського люду, а й громадських активістів області та фахівців з екології і природокористування не минули марно. Обласна рада врешті-решт схаменулась і спершу виправдовувалася тим, начебто її депутати погодили дозвіл «не на видобування урану, а на проведення досліджень тутешніх його запасів» — а це, мовляв, не одне й те саме. А потім перевела стрілки на Державну службу з геології та надр. Бо остання свій спецдозвіл не погодила з органами місцевого самоврядування, насамперед із територіальними громадами. Громадських слухань як не було, так і не збиралися скликати. На останній сесії обласна рада, «враховуючи занепокоєння ініціативної групи та загалом жителів громад і районних та сільських рад», скасувала своє попереднє рішення щодо надання дозволу компанії «Атомні енергетичні системи» розробляти поклади урану. Як прокоментував голова ради Святослав Олійник, «прислухалися до протестувальників і відкликали дозвіл, щоб нас не прокляли нащадки».

То що, боролися недарма, перемога за селянами? Коли ці радісні настрої охоплювали маси мешканців населених пунктів вздовж річки Мокра Сура, несподівано грякнув грім, та ще який! Виявилось, обласна рада старалася фактично… марно. Точніше, вже могла й не старатися. Її нове рішення потрібне, як лисому гребінь. Оскільки, уявіть собі, ще раніше, торік у грудні, невтомна монобільшість так званих слуг народу у Верховній Раді постановила всі обласні ради… позбавити будь-яких повноважень «у сфері погодження надання надр у користування загальнодержавного значення». А про повноваження у подібних випадках громад та сільських і селищних рад і зовсім забула. Все одно що «дрібноту» не помітила й не удостоїла честю.

Оце слуги народу, так слуги! З усіх сил і трибун сповіщають, аж захлинаються, що відкрили шлюзи та дороги для повсюдної децентралізації і землі передають у повноправне розпорядження об’єднаних територіальних громад. А потай, як ті підлі злодюжки у пітьмі, відбирають у людей право на своїй землі правити бал. І ось фінал у нашому випадку: окремо взята компанія «Атомні енергетичні системи України» іде напролом, бо обласна влада і, тим паче, місцеве самоврядування їй не указ. Не інакше, що задумано і поставлено завдання перетворити Україну на попелище і суцільний полігон небезпечних і смертельних нечистот. Тож чи важко здогадатись, кого потім проклянуть нащадки? Хоч насправді вже й сучасники мають усі підстави проклинати тих, хто з себе корчить їхніх буцімто слуг. І відмовити, робить висновок фермер Іван Маркевич, у праві розпоряджатися їм нашою долею і долею нашої країни.