• Забуттю не підлягає

Соняхи пам’яті

Леонід Логвиненко.

Фото автора.

29 серпня, у День пам’яті захисників України, суспільство вшановувало полеглих героїв.

СИМВОЛОМ цього дня був сонях. Його приколювали на груди рідні тих, хто не повернувся з війни, учасники російсько-українського бойовища, волонтери, духовенство, всі небайдужі українці.

Сонях обрано не випадково. Саме на соняшниковому полі неподалік Іловайська 29 серпня 2014 року в так званому зеленому коридорі загинуло за один день найбільше від початку війни українських воїнів, яких розстріляли російські окупанти, порушивши обіцянку дати вийти їм з оточення.

Тепер цього дня вшановують усіх тих, хто віддав своє життя за Батьківщину. Рахунок Харківщини — понад 270 осіб. Якщо ще два роки тому прапори, які тріпочуть над могилами полеглих на Алеї слави Харківського міського кладовища №18, стояли в один ряд, то сьогодні розпочато вже третю шеренгу поховань.

У Харкові на майдані Захисників України, де споруджено меморіал полеглим краянам, їхні родичі та друзі прийшли з портретами героїв. Виступаючи на мітингу, ветеран сил спецоперацій Михайло Соколов розповів про харків’янина Руслана Приходька. Гелікоптер, який він пілотував, 2 травня 2014 року був збитий найманцями з Росії. В руках у Марини Бродникової портрет сина Германа, який поліг рік тому. Хлопцеві було трохи за двадцять. Мати розповідає, що війна перевернула все його життя. Він пишався бойовими побратимами, Україною, за яку загинув.

Утім, війна вбиває не тільки на лінії фронту. Ветеран Іван Ракич розповідає про товариша Сашка Фрайтага з позивним «Німець», з яким вони разом «тягали кулемет» у складі спеціальної мобільної групи, що захищала місто Щастя. Іван демобілізувавсь, а Сашко ще залишився служити. Його було поранено, він підлікувавсь, одружився, побачив народження власної дитини. Але поранення виявилося надто важким, воно не дало Олександрові прожити довге щасливе життя. Його поховано на харківській Алеї слави, де цього дня також відбулись меморіальні заходи, під час яких на могилах під прапорами було запалено свічки пам’яті у вигляді соняхів. Тут матерям полеглих вручили відзнаки Міністерства оборони.

Також 29 серпня на території Військового інституту танкових військ Національного технічного університету відкрили бюсти двом капітанам Героям України Олександру Лавренку та Сергію Колодію.

21 липня 2014 року зведений підрозділ, у якому воював Олександр Лавренко, відкомандирували для визволення селища Піски. Для нього це був перший і, на жаль, останній бій в його короткому житті. Маневруючи під вогнем противника, танк наїхав на замаскований потужний фугас. Унаслідок вибуху навідник і механік-водій загинули, а капітан Олександр Лавренко зазнав тяжких поранень. Щоб не потрапити до полону бойовиків і не допустити захоплення ними бойової машини, капітан Олександр Лавренко підірвав себе разом із танком.

33-річний Сергій Колодій також загинув у страшному бою у найважчі дні оборони Донецького аеропорту. Путінські найманці великими силами за підтримки танків атакували українську позицію, яка давала змогу контролювати територію між будівлями старого та нового терміналів. 20 наших бійців були оточені. Довго вони не протрималися б. Сівши за важелі бойової машини піхоти, офіцер зі своїм екіпажем вступив у нерівний бій з російськими танкістами, прикриваючи бійців. Своїми мужніми діями капітан Колодій врятував побратимів, але сам загинув. У БМП влучив снаряд. Двом членам екіпажу вдалося врятуватись, а Сергій згорів у машині.

— Свобода — це цінність, за яку потрібно дорого платити,— сказала на відкритті пам’ятника синові мати Сергія Колодія.

А напередодні, 28 серпня, Меморіал полеглим на Донбасі бійцям відкрили в місті Вовчанськ на Харківщині. На мармуровій плиті зобразили українського військового та обстріляну вежу Донецького аеропорту. За словами секретаря ради ХОГО «Спілка ветеранів АТО» Юрія Корсунова, від початку війни на сході на передову вирушили майже 400 мешканців Вовчанського району. Десять воїнів загинули, серед них одна жінка. Всіх полеглих вшанували хвилиною мовчання.