• Ситуація

Пивзавод на прив’язі

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Ще недавно тут вирувало життя — у три зміни працювало понад 80 робітників, а сьогодні на території ПрАТ «Чернятинський пивзавод» тиша й спокій, лише породисті пси Айдар і Марта віддано несуть службу, охороняючи разом із директором заводу Володимиром Яковичем Сасом дорогоцінне обладнання підприємства.

135 РОКІВ тому на окраїні графського парку в Чернятині німецький латифундист Гартман побудував пивоварню. Продукція була настільки якісна, що її відправляли звідси до імператорського столу в Санкт-Петербург, завбачливо спроєктувавши зупинку потяга на однойменній залізничній станції. Територія заводу розкинулася на п’яти гектарах із двома унікальними джерелами, вода з яких має лікувальні властивості. Це підтверджено дослідженнями спеціалістів Одеського інституту курортології.

ПрАТ «Чернятинський пивзавод» — єдине із шести споріднених підприємств області, яке іще що є сил хапається за місце під сонцем, бо у Вінниці, Брацлаві, Бершаді, Тиврові і Могилеві-Подільському заводи пустили під різак.

— За всіх часів у нас варили пиво, що мало попит у споживачів, — каже Володимир Сас. — 1988 року на дегустації в Києві воно отримало друге місце в Україні. Серед пивзаводів області завжди займали перші та призові місця. Ми виробляли щороку по дві тисячі тонн солоду пивоварного, 500 тисяч декалітрів пива і забезпечували роботою кількадесят місцевих жителів. Із податків, відрахованих заводом до бюджету Жмеринського району, виплачувалась заробітна плата всім місцевим лікарям і вчителям.

2000-го ми провели чергову реконструкцію, придбавши імпортні лінії розливу пива і безалкогольних напоїв, що дало можливість виробляти вісім найменувань безалкогольних напоїв, столову воду, квас, житній ферментований солод, карамельний ячмінний солод. Розробили три сорти власного пива. За темпами реалізації «живого пива» в Україні наше «Граф Львов» було перше. Солод експортували в країни Прибалтики, Грузію, Молдову. Підвели газ до заводу і зробили реконструкцію котельні. Витратили на це понад мільйон доларів. Ми впевнено трималися на плаву і розробляли плани на майбутнє…

Перша серйозна зупинка на шляху чернятинських пивоварів сталася в березні 2012 року, коли пожежею було знищено 55 відсотків будівель підприємства. Та це не злякало людей, а, навпаки, згуртувало колектив. У короткі строки їм вдалося відновити солодовий цех, а зароблені від продажу солоду гроші направили на реконструкцію пивоварного виробництва. Через два роки зварили пробну партію пива, почали завойовувати ринок. Через рік уже підписали договори на 80 відсотків виробничих потужностей із пива.

— На початку 2017 року мене обрали головою районної спілки підприємців, — продовжує Володимир Сас. — І так збіглося в часі, що саме в цей період ПАТ «Вінницяоблгаз» розпочало реорганізацію у своїй структурі зі змін у порядку обліку спожитого газу. Такий «лист щастя» надійшов і до нас. Газовики пропонували закупити в них відповідне обладнання, підписати договір із ними на розробку документації та угоду на його встановлення. Крім цього, була висунута додаткова вимога — перенести вузол обліку газу за межі території. Вартість таких робіт коливалася в межах чверті мільйона гривень, але вільних коштів ми тоді не мали.

І замість того щоб пристати на пропозицію газовиків, Володимир Сас почав у районі та області критикувати її. На його думку, на подібних оборудках на рівні держави газовий магнат пан Фірташ мав збагатитися на мільярди гривень, а економіка України, відповідно, послабитися. Такі висловлювання викликали невдоволення керівництва облгазу, і в кінці року завод від’єднали від газопостачання.

Непокірний директор не вгамувався, а звернувся з листом до тодішнього прем’єр-міністра Гройсмана, в якому виклав своє бачення ведення бізнесу і реформування в країні. На економічному аналізі довів, що тільки 2017-го держбюджет утратив із ПДВ 388 мільярдів гривень. Ці кошти осіли в офшорах олігархів. Серед інших була пропозиція щодо створення держпідприємства із транспортування газу і передачі в його власність усіх газопроводів. У Фірташа повинні були залишитися тільки будівлі, які він купив, утративши при цьому монопольне становище в державі…

— Відтоді немає спасу від постійних перевірок пожежних і екологів. Нас тримають на прив’язі і переконують, що завод, який не працює, дуже небезпечний для довкілля… Наш завод готовий до роботи хоч сьогодні. Але через свавілля чиновників він стоїть… Погляньте, хто в нас успішний у бізнесі? Ті, хто біля владного корита. Вони стають багатшими, а всі довкола — біднішими. Це буде тривати доти, доки кожний чиновник не почне отримувати зарплату за залишковим принципом: нема грошей учителям — то й для нього немає. І пенсію чиновнику нараховують у десятки разів вищу, ніж простому смертному. Невже він з’їдає більше чи молотом гепав сильніше? Не розумію!