• Сільські обрії

Садівництво — перспектива для регіону

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото автора.

Леонід Ющенко.

Артем Севастьян.

Відомі виноградарі з Остра Артем Севастьян та Леонід Ющенко, про яких «Сільські вісті» писали торік у номері за 4 червня в матеріалі «Сонячні грона дарують амбітні плани», розширюють площі. У них і раніше був найбільший виноградник на Чернігівщині, але цього року заклали особливі сорти. Чоловіки покладаються лише на власні сили, жодної підтримки від держави не мають. Нетипове заняття як для Півночі України, однак, виходячи з кліматичних змін, перспективне. Ставка — на морозостійкі столові сорти.

МИНУЛА зима видалась незвично теплою. Погода зумовила випрівання багатьох укривних сортів винограду, тому їхні лози так і не відродились. Але більшість усе ж виросла і дала зав’язь.

Остерські виноградарі давно замислювалися над зміною специфіки садівництва, і тепер остаточно переконалися, що треба переходити на морозостійкі сорти.

— З укривними сортами чимало мороки, догляд за таким виноградником затратний, — пояснює Артем Севастьян. — Саме тому ми переходимо на зимові сорти. Переваги — менші витрати, стійкість до погодних умов і простота в догляді.

Оскільки господарство спеціалізується на вирощуванні столових сортів, то їх і саджають. Серед таких, зокрема, «Ватра», кишмишні «Юпітер» і «Нептун» — останній може лежати в погребі до восьмого березня. Єдиний мінус — товстіша шкірка. Новий сорт «Київська Русь» витримує 32 градуси морозу, а врожай лежить до кінця травня. Канадський «Блек Гранд» стійкий до мінус 28, американський сорт «Хоуп» — до мінус 27.

— У зв’язку з потеплінням наш край, нема сумніву, скоро наразиться на такий виклик, як філоксера, — говорить Леонід Ющенко. — Це такий жучок, котрий живе на корінні винограду і харчується його соком. У підсумку кущ усихає. Засобів боротьби з цим американським паразитом нема. В Європі свого часу загинуло близько 90% виноградників. А вберегти плантацію можна тільки спеціальними сортами — скажімо, «Кобер», «Престиж» чи «Добриня». Ми на основі цих сортів перещеплюємо інші.

З початку червня, хвалиться Артем Севастьян, вони досадили ще чотири ряди винограду, а це півгектара, кишмишним морозостійким сортом «Юпітер». Артем мріє не просто продавати виноград, а реалізувати проєкт «зеленого» туризму. Всі умови для цього є: первозданні заливні луки, поруч Десна, густий ліс, пасіка, виноградники та сад. До речі, про сад. Йому, як і винограднику, всього три роки. Окрім груш, яблук, абрикосів, слив, тут ростуть також персики і черешні. Витрати на садівництво та його утримання — окрема історія. Вони чималі! Міркуйте самі: один хороший саджанець коштує 100 гривень. А його треба ж не тільки посадити, а й обробити від шкідників, обкосити траву кругом, загородити від диких травоїдних тварин. Що й казати про недоброчесних продавців, які, бувало, підкидали погані саджанці…

Аби зменшити затрати та мати хороший садивний матеріал, остерці вирішили піти шляхом закладення власного розсадника. Сьогодні в ньому — пробна тисяча саджанців. Чого тільки не виробляє з ними Леонід Ющенко. Дивишся на дерево, а на ньому чотири сорти яблук і два сорти груш! Окреме діло невтомного Леонтійовича — виведення посухостійких і невибагливих сортів. У цьому садівник пішов ще далі, прищепивши на глід яблуню та грушу. «Глід не боїться посухи, а самі дерева виходять невисокими», — пояснює Леонід Ющенко.

Паралельно Леонід Леонтійович чаклує над виведенням власного сорту винограду. Каже, що хоче таким чином прославити рідний край. Ще один експеримент — павловнія. Це дерево посадили заради бджіл, бо воно є хорошим медоносом. «Павловнія за мінімальний термін (5—6 років) дає змогу одержати великий обсяг деревної продукції високої якості, її ще називають інтенсивним лісом», — пояснює Артем Севастьян. — Це досить новий вид бізнесу для України, що вже зарекомендував себе у світовій практиці як один із найприбутковіших і надійних напрямів інвестування. Павловнія росте набагато швидше, ніж тополя чи верба. Її щорічний приріст не має рівних — 3—5 метрів, а вже за п’ять років дерево заввишки сягає максимуму — 20 метрів».

Артем Севастьян у садівництві та виноградарстві бачить вихід для українського села. І якщо держава з підтримкою не поспішає, то, на думку ентузіаста, з цим цілком можуть упоратись об’єднані територіальні громади, причому компенсовані кошти повернуться в їхні бюджети сторицею. «Приміром, учасники бойових дій, отримавши землю, можуть засадити її виноградом, а громада компенсовуватиме за спеціальними програмами, — розмірковує він. — Рано чи пізно гроші повернуться у вигляді податку від фізичної особи — підприємця. Тема безпрограшна, а головніше — це самозайнятість».

Чому б і ні? Є хороші й недорогі саджанці, які не підведуть, є спеціалісти, що розкажуть і покажуть. Треба лиш бажання і дещиця наполегливості.