Вересень

Cторінку підготував
Микола ЮРЧИШИН.

Малюнок Валентини Протопоп.

Осiнь із Червоною планетою

Володимир БЕЗУГЛИЙ,

астроном-аматор.

КОЖНІ два роки на нашому нічному небосхилі з’являється яскраве зореподібне світило, красиве жовтогаряче сяйво якого привертає до себе загальну увагу. Достатньо швидке переміщення світила стосовно далеких зір свідчить, що воно перебуває у космічному просторі порівняно близько від Землі, обертаючись, як і наша планета, навколо Сонця. Це овіяна легендами планета Марс, наш зовнішній сусід у Сонячній системі.

За своїми розмірами та масою Марс є відносно невеликою планетою, що посідає проміжне місце між Місяцем і Землею. Якщо площа поверхні cупутника нашої планети дорівнює сумі територій Африки і Австралії, то площа поверхні Марса, за цікавим збігом обставин, практично така ж, як і усього суходолу на Землі. Наслідком порівняно невеликої маси Червоної планети (так за традицією називають Марс) є розрідженість її атмосфери, не здатної ефективно утримувати сонячне тепло, якого й без того планета одержує у два з лишком рази менше, ніж Земля. В результаті середня температура приповерхневої атмосфери Марса становить близько мінус 60 градусів за Цельсієм із дуже великими добовими, сезонними і широтними коливаннями. При цьому температура тамтешнього «повітря» залишається мінусовою навіть найтеплішої пори року. Основним складником задушливої газової оболонки сусідньої планети є вуглекислий газ. Атмосфера дуже суха: водяної пари в ній міститься у сотні разів менше, ніж у земній над найбезводнішими регіонами нашої планети.

Марс рухається довкола Сонця в той же бік, але орбітою більшого радіуса і з меншою швидкістю, ніж Земля. Як наслідок, наша планета час од часу наздоганяє свого сусіда, розташовуючись у просторі між ним і Сонцем. Такий момент називають протистоянням планети Сонцю. Епоха протистояння — найкращий період для спостережень зовнішньої планети, адже в такий час відстань до неї скорочується до мінімуму, а її блиск, навпаки, стає максимальним, до того ж вона перебуває на небесному склепінні усю ніч, із вечора до світанку. Щоправда, у дійсності не всі подібні «рандеву» виявляються однаково сприятливими, адже навколосонячні орбіти планет насправді еліптичні. Приклад Марса у цьому сенсі — найпоказовіший: якщо протистояння Червоної планети припадає на лютий чи березень, її яскравість дещо поступається найблискучішій зорі нічного небосхилу Сіріусу. Якщо ж така подія стається з липня по жовтень, то в цей проміжок у 4—5 разів яскравіший Марс здатний перевершити за блиском усі зореподібні світила, за винятком Венери. У період із 12 липня до 5 жовтня настають так звані великі протистояння, під час яких віддаль між Землею і Червоною планетою стає менш як 60 мільйонів кілометрів. Останнє з них відбулося 27 липня 2018 року.

Лише століття тому чимало представників освіченої частини людства щиро вірили, що на Марсі мешкають працелюбні мислячі істоти, котрі побудували глобальну систему іригаційних споруд для зрошення посушливих регіонів своєї бідної на вологу планети. Цікавість широкого загалу до нібито насправді існуючої мережі сумнозвісних марсіанських «каналів» (згодом названої найганебнішим казусом за історію астрономії) успішно підігрівали як талановиті популяризатори науки, так і численні письменники-фантасти. Промовистий факт: на початку минулого століття в Парижі було оголошено про заснування премії Ґузмана розміром 100 тисяч франків «за встановлення зв’язку з позаземною цивілізацією», яка, проте, містила одне застереження. До розгляду не бралася планета Марс, адже на той час було загальновідомо, що встановлення контакту з марсіанами — справа найближчого майбутнього!

Та й навіть іще півстоліття тому можливість існування на Марсі життя науковці розглядали як цілком реальну. Щоправда, тоді вже не йшлося про тамтешню цивілізацію, але надія віднайти на Червоній планеті мікро-, а можливо, навіть макроорганізми не полишала багатьох найавторитетніших учених. Тогочасний президент Академії наук СРСР Мстислав Келдиш у програмному виступі перед конструкторами космічної техніки говорив: «Якби ми першими дізналися, чи є життя на Марсі, це стало б найвеличнішою науковою сенсацією…».

Вперше побачити поверхню Червоної планети у безпосередній близькості вдалося 1976 року, коли на неї опустилися дві американські автоматичні лабораторії «Вікінг». Вони наочно засвідчили, що звичний марсіанський ландшафт являє собою червонуватого кольору припорошену пилом морозну піщану пустелю, всіяну камінням найрізноманітніших розмірів і нерідко валунами, проте без жодних видимих ознак наявності живих організмів. Ба більше, проведені спеціальні експерименти не виявили у марсіанському ґрунті жодних органічних речовин, що, вочевидь, є наслідком присутності у ньому хімічно агресивних перекисних сполук. Стерильність тамтешнього середовища забезпечує також згубне короткохвильове космічне випромінювання, що вільно проникає крізь благеньку атмосферу, густина якої біля поверхні сусідньої планети поступається густині земної атмосфери на рівні моря пересічно у понад 60 разів (що, до речі, відповідає непоганому лабораторному вакууму). Людина на поверхні Марса, який до того ж не має щита у вигляді власного потужного магнітного поля, за добу могла б отримати дозу радіації, сумірну з тією, яку на Землі одержує за рік. Попри всі оптимістичні сподівання наш космічний сусід виявився вельми негостинним…

2020-й є одним із особливо сприятливих років для спостережень Червоної планети на наших широтах. Найкращий період її видимості розпочнеться у середині вересня і триватиме до кінця жовтня. Кожної ясної ночі Марс сяятиме на небозводі протягом понад 10 годин, долаючи впродовж темної частини доби шлях від східного обрію до західного і підіймаючись високо у південній половині небосхилу приблизно опівночі. При цьому «войовнича» планета утримуватиме «почесне» звання найяскравішого цілонічного зореподібного світила, вражаючий блиск якого підкреслюватимуть тьмяні навколишні зорі зодіакального сузір’я Риби. 6 жовтня просторова віддаль до Марса зменшиться до мінімальних для поточного року 62 мільйонів кілометрів, а у ніч проти 14 жовтня настане протистояння Червоної планети. Мальовничі видовища спостерігатимуться над ранок 3-го та звечора 29 жовтня: розташованому дещо вище жовтогарячому Марсу «засвідчуватиме шану» майже повний диск Місяця.

Цікаво зауважити, що аналогічні цьогорічним умови видимості Марса на тлі тієї ж ділянки зоряного неба востаннє спостерігалися трагічного 1941 року — тоді протистояння планети настало 10 жовтня. У майбутньому ж Марс опиниться так само близько від нас лише далекого 2035 року.