Архів
П’ятниця,
21 серпня 2020 року

№ 63 (19811)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну
  • Людина та її справа

Щедрі медозбори Раїси Чорної

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Мурованокуриловецький район

Вінницької області.

З головою Дерешівської сільради Віктором Семенюком їдемо крутоярами до крайньої хати на вулиці Сонячній, де проживає Раїса Чорна. Жінка прославила рідне село на всю Україну щедрими медозборами. За 43 роки «спілкування з бджолами» вона дала людям понад 70 тонн цілющої солодкої продукції.

НАПЕРЕДОДНІ Дня пасічника, який відзначається 19 серпня, застали Раїсу Петрівну заклопотаною процесом «медових жнив». Угледівши гостей, попросила зачекати в саморобній, збитій із дощок і шиферу господарській споруді, куди не залітали розтривожені бджоли. Було цікаво спостерігати за її роботою, яку виконувала так ювелірно і впевнено, наче хірург під час операції, — жодного різкого чи зайвого руху.

Перше, що запитав уже при розмові: чи не боїться вона укусів бджіл?

— А я із ними мирно живу, вони в мене ніби приручені, навіть не жалять, — жартома відповіла. — Ну хіба що одна чи дві за весь сезон «розсердяться»… Колись, бувало, особливо на першій порі «входження у професію», і по десятку витягувала жал. Спогади про той час прилітають до мене на крилах цих божих створінь… Усього траплялося, та більше було приємного. Ніколи не мріяла про якесь особливе визнання, воно саме мене знайшло на радгоспній пасіці.

Директором плодово-ягідного господарства в Дерешовій тоді працював розважливий і поміркований Степан Дем’янович Гнатковський. Він добре усвідомлював, що сад і бджола створені природою одне для одного, тому взявся за наведення ладу на пасіці. Почав із того, що викликав до себе радгоспного електрика Василя Чорного і попросив відпустити дружину Раїсу на навчання в Гуменській школі бджолярів.

— Передав мені чоловік пропозицію директора, а я одразу в штики — не поїду нікуди, на кого дітей залишу, ти ж день при дні на роботі… Василь не підвищував голосу, а спокійно і переконливо сказав: «Треба послухати директора, якщо він пропонує, то, значить, довіряє тобі». Отак я й зріднилася з бджолами на все життя. Зараз себе і не уявляю без них…

Через рік навчання прийняла пасіку на 90 бджолосімей — відповідальності море, а досвіду нема. Як кажуть, ішла навпростець. На другий сезон направили мені помічницю, світлої пам’яті Ніну Петрівну Семенюк, маму нинішнього голови сільради Віктора Семенюка. Тямуща вона була, все схоплювала на льоту. Це нас так здружило, що почали виводити пасіку в передові. Спочатку про нас заговорили в районі, потім у тресті плодоягідних радгоспів області, а згодом і на рівні галузевого об’єднання «Укрсадвинпром». Наш досвід вивчали на ВДНГ України, а скільки різних грамот і дипломів отримали, то й не злічити! І заробітки мали гарні. У 1980-х роках я отримувала по чотири з половиною — п’ять тисяч премії за офіційної зарплати 120 карбованців. Пасіка в радгоспі була дохідною статтею економіки господарства.

Не за гарні очі, звісно, так оцінювали її роботу. Доглядаючи вже 180 бджолосімей, вона брала в окремі сезони від кожної з них по бідону і більше меду, а пересічно виходило по 25 кілограмів. Збирала по два центнери пилку, готувала до продажу бджолопакети.

Заробленими грішми подружжя Чорних розпоряджалося за потребою сім’ї — купили хату на другому кутку села, справляли синам проводи в армію, весілля, старшому, Юрію, купили «Жигулі». Якось у бухгалтерії радгоспу позаздрили Раїсі Петрівні. «У тебе, — кажуть, — вийшла більша зарплата, ніж у директора…» Зараз жінка отримує непогану пенсію, але улюблену справу не полишає — ще доглядає 40 вуликів, половина з яких належить онуку Вадиму.

— Цього року немає поліття на мед через холодну весну і дощовий початок літа. Не пригадую сезону, щоб першу викачку провадили тільки в середині липня. А тут ще й перекупники тиснуть ціною — пропонують 28 гривень за кілограм. Та це ж відкрите знущання над пасічниками, погляньте, кілограм цукерок коштує 200 гривень…

Ми залишали обійстя Раїси Петрівни з гарними враженнями від частування свіжим смачним медом, приємного спілкування і побажаннями їй міцного здоров’я і щедрих медозборів.

На фото автора: Раїса Чорна.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Відкликано посла
Читати
Мінус іще 140 тисяч чоловік
Читати
Позачергова сесія парламенту
Читати
У ПТУ можна вступати і в жовтні
Читати
А як же боржники?
Читати
Новий стратегічний аеропорт
Читати
Фільм про Донбас — серед номінантів
Читати
Зірка художника Iвана Марчука
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове