• Що там у сусідів?

Дива не сталося, або Шестиразовий «бацька»

Михайло ГУБАШ.

У Білорусі відбулися чергові президентські вибори, на яких укотре — серед п’яти кандидатів — переміг незмінний на цій посаді вже протягом останніх 26 років Олександр Лукашенко.

ЗА ПОПЕРЕДНІМИ даними, за чинного президента проголосували понад 80% виборців. Його найближча суперниця Світлана Тихановська отримала підтримку 10% співгромадян. З огляду на те, що зовсім недавно про цю жінку-домогосподарку взагалі мало хто знав, її результат вражає. Адже кожний десятий білорус таким чином засвідчив своє бажання змін у країні, яку Лукашенко називає острівцем спокою і стабільності у Центральній Європі. І його офіційні 80% начебто підтверджують цю тезу. Втім, багато хто вважає, що цей результат є сфальсифікованим. Звідси й масові протести.

Перемога бацьки, якого певні сили на Заході називають не інакше як «останнім диктатором Європи», до вподоби там аж ніяк не всім. Принаймні тим, хто під виглядом «просування демократії» на схід від Польщі плекає надію заволодіти природно-промисловими багатствами Білорусі, особливо її землею. Так стверджує сам О. Лукашенко. Проте з його оцінкою не згодні не тільки на колективному Заході, а й, як показали ці вибори і пристрасті навколо них, у самій Білорусі.

Тому на вулиці Мінська і ще понад 30 білоруських міст почали виходити люди з протестами проти, як вони вважають, фальсифікації результатів виборів. Підстави для цього були, адже на більшості дільниць представників опозиції не допустили до виборчих комісій, а квоту спостерігачів заповнили представниками лише провладних організацій. Ситуацію підігрівали і повідомлення про те, що на деяких виборчих дільницях Тихановська значно, в кілька разів, випередила Лукашенка за кількістю відданих за неї голосів.

Влада була готова до такого розвитку подій. Іще задовго до виборів бацька неодноразово попереджав, що не допустить у країні «майданів». Тому і результат першої протестної ночі виявився очікуваним: близько тисячі мітингувальників, затриманих міліцією у Мінську, ще понад дві тисячі — в інших містах країни. Наступної доби — ще дві тисячі. При цьому десятки протестувальників і правоохоронців опинилися на лікарняних ліжках.

Насилля на вулицях і майданах білоруських міст викликало хвилю засудження на міжнародній арені. Відповідні заяви і звернення пролунали від представників деяких країн Євросоюзу, США, НАТО. Водночас із перемогою нового-старого президента привітали лідери Китаю, РФ, Казахстану, Туреччини… І після цього стало зрозуміло, що нічого екстраординарного в Білорусі вже не станеться. Протестні акції продовжилися і наступної доби, але придушувалися досить жорсткими методами — силовики використали сльозогінний газ, світлошумові гранати та гумові кулі і навіть бронетехніку. Лупцювали демонстрантів незгірш наших «беркутівців». У відповідь летіли «коктейлі Молотова» і каміння.

Втім, як зазначали чимало коментаторів, ці протести були неорганізовані, тобто не керувалися з одного штабу і, головне, не мали явного і беззаперечного лідера. А що може зробити підрозділ, та навіть ціла армія, без командира і штабу? Тільки героїчно загинути або ж хаотично відступити. Ну а Світлана Тихановська, яка за логікою подій мала б очолити рух опору «лукашенківській диктатурі», залишила країну і закликала білорусів «не виходити на площі», «не протистояти міліції» і «поважати закон» — «щоб не наражатися на небезпеку». Особисто вона так і зробила. До речі, саме такий розвиток подій іще до виборів передбачали, як написала Оксана Дубчик на сайті Укрінформу, представники «фабрики конспірологічних версій». Мовляв, Світлана Тихановська є агентом білоруського КДБ і «через неї буде злито протестний потенціал суспільства. Пишуть навіть, що вона подвійний агент — КДБ і ФСБ. І росіяни її руками хочуть або просто усунути неслухняного бацьку, або спровокувати його до жорсткого придушення протестів, бо з руками по лікоть у крові Лукашенку доведеться забути про власні амбіції і про все з Кремлем «домовлятися».

Хай там як, але все виглядає так, що Лукашенкові таки вдалося обіграти всіх, хто був проти його переобрання. А це і демократичний Захід, який звинувачує його у диктаторських замашках (що так і є), й охоплена імперськими амбіціями Росія, якій особисто він заважає анексувати Білорусь, і найняті хижими і ненажерливими міжнародними фінансово-промисловими групами (ФПГ) політтехнологи-«соросята».

Першому (Заходу) бацька показав, що протистоїть РФ, стримуючи її від наближення до кордонів із ЄС, другій — що не допустить «кольорової революції» і її наближення до кордонів із Росією, а третім просто скрутив дулю — мовляв, свого добра вам не віддамо.

А що ж Україна та її національні інтереси виходячи з результатів президентських виборів у Білорусі? От якраз для нас перемога Лукашенка є найкращим із можливих на сьогодні сценаріїв. По-перше, бацька завжди ставився з повагою до України — батьківщини, як він каже, своїх предків. І вибудовував дружні відносини з усіма її президентами. По-друге, на таке любе нашим патріотам запитання «Чий Крим?» у Олександра Григоровича відповідь чітка і недвозначна — український. По-третє, він уже неодноразово заявляв, що з території Білорусі до України ніколи не ступить нога агресора.

А тепер уявіть на хвилинку, що президентом сусідньої і дружньої нам країни стала С. Тихановська. Або хтось із інших кандидатів. По-перше, ніхто з них «із кримського питання» чіткої позиції так і не висловив. По-друге, всі вони не позиціонують себе прихильниками західних демократичних цінностей, а тією чи іншою мірою займають проросійську позицію. По-третє, жоден із них не здатен — як із огляду на переконання, так і особистісні якості — протистояти, як це робить Лукашенко, «об’єднавчому» тиску з боку Росії. Тож у разі перемоги іншого кандидата (з тих, що є на сьогодні) український спільний із державою-агресором кордон із великою вірогідністю збільшився б іще на тисячу кілометрів. А той, хто в курсі, розуміє, яка це спокуса для агресора — «збирача земель» і яка небезпека для потенційної жертви цього агресора.

Так, у далекосяжній стратегічній перспективі Україні вигідно мати справу з вільною демократичною Білоруссю, а не з очолюваною авторитарним лідером, який «зачищає» всіх своїх конкурентів. Але то вже справа самих білорусів. Вони мають бути до цього готовими. Водночас зрозуміло, що Білорусь такою, як була, вже не буде. Мабуть, розуміє це й «останній в Європі диктатор», який пообіцяв запровадити в країні зміни, які «дозріли».

Тим часом у середу, 12 серпня, близько сьомої години ранку у столиці Білорусі одночасно запрацювали майже всі соцмережі і месенджери, доступ до яких був обмежений із неділі, 9 серпня...