Уроки Бейрута для України

Олена КОЩЕНКО.

4 серпня у Бейруті стався найпотужніший неядерний техногенний вибух за всю історію. Його спричинила звичайна аміачна селітра (нітрат амонію) — хімічний продукт, який застосовують як азотне добриво у сільському господарстві, а також у виробництві вибухівки… Україна є одним із лідерів у Європі з виробництва нітрату амонію. Чи загрожує українцям ліванський сценарій?

_{Заручники безгосподарності}

У СТОЛИЦІ, найбільшому місті Лівану, здетонувало 2,7 тисячі тонн аміачної селітри, яка близько шести років зберігалася без дотримання заходів безпеки на тамтешньому портовому складі, двері якого треба було полагодити. Під час газозварювальних робіт на мішки з добривами посипалися іскри… У радіусі 10 кілометрів од епіцентру вибуху було зруйновано всі будівлі, сотні тисяч мешканців залишилися без даху над головою. Чотири сотні загиблих і понад п’ять тисяч поранених. Про економічні збитки годі й казати, попередньо їх оцінено в 15 млрд доларів. Водночас трагедія обернулась для країни гуманітарною катастрофою, бо на складах у зруйнованому вибухом порту зберігались стратегічні запаси зерна. Тепер країні загрожує голод.

До речі, у світі бейрутська трагедія аж ніяк не перша. Так, 1947 року у США під час завантаження на пароплав аміачна селітра вибухнула. Тоді загинуло близько 600 людей. 2001-го подібне сталось на складі у французькому місті Тулуза, де вибухнуло 300 тонн нітрату амонію. Загинула 31 людина, поранених було 3500. 2015-го вибухнула селітра у Китаї, повідомляли про десятки жертв…

І скрізь причина одна — людська недбалість і безгосподарність. Так, генеральний директор ліванської митниці стверджує, що з 2014 року його відомство шість разів звертало увагу на небезпечні умови зберігання нітрату амонію. Востаннє — пів року тому, тоді інспектори офіційним листом попередили уповноважені органи: якщо добрива не вивезти, то «весь Бейрут може злетіти у повітря». Власне, так і сталося.

_{Українська аміачна селітра}

У НАШІЙ державі нітрат амонію виробляють на трьох заводах «Азот» — у Сєверодонецьку, Черкасах і Рівному. Є ще розташований на не підконтрольній українському урядові території Донецької області концерн «Стирол», який постачає на ринок 3% світового експорту аміаку і карбаміду. Всі вони входять в компанію «Ostchem» олігарха Дмитра Фірташа. Разом узяті ці підприємства щороку виробляють два з половиною мільйони тонн цієї хімічної сполуки.

У місті Дніпро є компанія «Дніпроазот», що належить Ігорю Коломойському і виробляє понад 800 тисяч тонн добрив на рік. Державне підприємство «Сумихімпром» — від 100 до 150 тисяч тонн добрив на рік…

У кожній області є склади аміачної селітри. Їх розпорошено по країні понад 600. В Україні діє спеціальний наказ Держкомітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду щодо правил перероблення і зберігання селітри. Оскільки її гарантійний строк усього шість місяців, добриво намагаються використати у той же сезон, коли виробили, і не затримувати на складах. Залежно від розміру складу аміачна селітра може зберігатись на відстані 500—1000 метрів від житлової забудови, а також водоймищ.

Після вибуху в Бейруті наш уряд узявся терміново перевіряти безпечність зберігання цієї речовини. До 15 вересня мають відбутися позапланові інспекції регіональних складів усіх підприємств-виробників. Утім, за даними українського Центру транспортних стратегій, найбільшою проблемою є все ж місця перевалки аміачної селітри — порти.

_{Під пильним оком громадськості}

У НАШИХ вітчизняних ЗМІ з’явилось припущення, що ось уже майже два роки в Миколаївському морському порту зберігається понад 3,2 тисячі тонн простроченої конфіскованої аміачної селітри. Мовляв, це навіть значно більше, ніж у Бейруті, і вона теж потенційно може вибухнути. Однак адміністрація порту спростувала цю інформацію. «Справді, у вересні 2018 року судно «ТУЗЛА» прибуло в Миколаївський морський порт із вантажем селітри аміачної в біг-бегах вагою по 500 кілограмів. Загалом із судна було вивантажено селітри аміачної загальною вагою 3,2 тисячі тонн. Але вивезення вищезазначеної вантажної партії з території Миколаївського морського порту було завершено на початку 2019 року», — йдеться у повідомленні. Хоча водночас і зазначається, що на сьогодні всю вантажопереробку в порту здійснюють приватні компанії, «у діяльність яких адміністрація порту не має права втручатися відповідно до законодавства».

Також про зберігання 10 тонн нітрату амонію в морському торговельному порту «Південний», що в Одеській області, який вважається найбільшим в Україні місцем перевалки добрив, повідомив український адвокат Денис Шкарівський. Однак адміністрація порту категорично відкинула повідомлення про буцімто небезпечні умови зберігання добрив…

Хай там як, а, зазначають експерти, в Україні також накопичилось чимало проблем, пов’язаних зі зберіганням і транспортуванням аміачної селітри. Автострадами їздять вантажівки з тоннами її. Потяги йдуть із сотнями тонн. На складах трапляється, що в умовах порушення безпеки лежать тисячі тонн.

А втім, за роки незалежності в Україні не було масштабних катастроф, пов’язаних із цією сполукою. Хоча 2015 року під час вибуху складу боєприпасів у Сватовому на Луганщині могла вибухнути й селітра. Через форс-мажорні обставини військові обладнали склад на території агрофірми. Тож коли вибухнули боєприпаси, ймовірно, згоріла або вибухнула й певна кількість аміачної селітри.

Проте хіба тільки селітра може призвести до техногенної катастрофи в Україні?

_{Вибухові й дуже небезпечні}

СХОВИЩА нафти і нафтопродуктів є одними з найвибухонебезпечніших об’єктів. Знову ж таки: найбільші місця зберігання та перевалки нафти — Одеський морський порт та інші українські порти, а також найбільший виробник нафтопродуктів в Україні — Кременчуцький НПЗ. Утім, в кожному регіоні є й менші місця зберігання нафтопродуктів, небезпеку від яких не можна недооцінювати. Згадаймо пожежу на нафтобазі «БРСМ» у Васильківському районі Київської області у червні 2015 року, яку не могли загасити більш як тиждень.

А відходи? В Україні вони займають площу 170 гектарів (свідчить урядова статистика і Національна стратегія утилізації відходів) — у підсумку це ділянка, більша за квадрат 40 на 40 кілометрів. Водночас це відходи різного класу небезпеки. Частина з них — побутове сміття, гірські породи, що є відходами видобувної галузі, та металургійний шлак. Частина — високотоксичні речовини.

Один із найвідоміших прикладів — недіючий Домбровський кар’єр і сховище хімічних відходів (гексахлорбензолу) біля міста Калуш Івано-Франківської області. Калійні солі, які тут раніше видобували, і гексахлорбензол продовжують поширюватися підземними водами і забруднюють питну воду навколишніх сіл, визнає прем’єр Денис Шмигаль. 2013 року держава профінансувала вивезення гексахлорбензолу на перероблення за кордон. Однак його вивезли не повністю.

Ще один приклад — техногенні поклади ртуті в Києві неподалік метро «Лісова», на руїнах електролізного цеху заводу «Радикал». Концентрація цього забруднювача в повітрі на території цеху в десятки разів вища за допустимі норми.

Зруйнований під час катастрофи 1986-го четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС — один із найвідоміших небезпечних об’єктів у світі. Наразі в руїнах енергоблока, закритих старим «саркофагом» і новим укриттям (безпечним конфайнментом), є велика кількість відходів різного ступеня радіоактивності: від уламків будівельних конструкцій до паливовмісних матеріалів — приблизно 185 тонн розплавленого ядерного палива, а також графіту та інших речовин, які після аварії затверділи…

Утім, чи не в кожній області, чи не в кожному районі України сьогодні є своя — рукотворна через людське недбальство — вибухонебезпечна «порохова екологічна бочка». Хочеться сподіватись, уроки Бейрута все-таки прислужаться й Україні.