Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Бувальщинка

Вулична пантоміма

Валерій ДЕМЧЕНКО.

м. Київ.

КІЛЬКА років тому я відпочивав у курортному місті Хмільник. Якось уранці група відпочивальників біля воріт нашого санаторію чекала на прибуття екскурсійного автобуса. У цей час на автобусну зупинку на протилежному боці вулиці вкотився (саме вкотився, бо ходою цей рух тіла було назвати важко) чоловік, схожий на великого Карлсона. Подібності додавав маленький рюкзачок на широкій спині, що нагадував моторчик. Повертаючись усім корпусом (за відсутності шиї), він оглянув обидва боки дороги і став обличчям у бік, звідки мав з’явитись автобус. Неквапливо, як усе, що робив, дістав із широченних штанів зім’яту газету і заходився її уважно читати, періодично поглядаючи вперед.

Слідом за «Карлсоном» із-за стрижених грабових кущів придорожного кафе випорхнула молодичка, швидше, дівчина, — струнка і вродлива. На ходу застібнула (чи вдала, що застібає) блузку, граціозно поправила зачіску, глянула на руку, де мав би бути годинник, затим на сонце і, ніби помітивши з десяток пар зацікавлених чоловічих очей, розвела руками, показуючи у бік «Карлсона»: мовляв, це він в усьому винен. Звертаючись до нас, склала гнучкі ручки, імітуючи подушку, і поклала на неї свою голівку. Ніби через нього ледь не проспала свого автобуса.

Чоловік периферичним зором помітив синхронно спрямовані в його бік погляди нашої санаторної спільноти і, повільно повертаючись усім тілом, глянув на дівчину. А та, уособлюючи саму невинність, зацікавлено оглядала манікюр на своїх пальчиках. Коли чоловік знову повільно зорієнтував свій корпус у напрямку появи автобуса, дівчина продовжила жестами розповідати, як вона кохає здорованя, як його обіймає, цілує, перегинаючись через його живіт, гладить його лисину. Малюючи руками свій уявний животик, дала зрозуміти, що буде колисати на руках їхню дитину.

Дівоча пантоміма була виразна, рухи пластичні. Ми захоплено спостерігали німу розповідь про це дивне кохання.

«Карлсон», тупцюючи на місці, знову повернувся навколо своєї осі, щоб зрозуміти, чому сміється юрба: чи не з його нестандартної постаті. Оглянув, наскільки зміг, через свій живіт черевики, неспішно перевірив, чи застібнута ширінка. Дівчина тим часом застигла в позі херувимчика...

Коли маршрутка вже підходила до зупинки, юна витівниця помахала нам рукою і послала на прощання повітряний поцілунок. Хтось із глядачів зааплодував.

Спантеличений чоловік продовжував чекати на свій транспорт. А ми зрозуміли, що перед нами імпровізовано був розіграний спектакль театру одного актора.