Осідлали галузь вершники без голів

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Торік у селі Вишневе Покровського району відбувся стихійний бунт, який його учасники назвали кінським. У цьому селі ще з далекого 1931-го працює господарство, котре займається розведенням коней чистокровних українських порід. Свого часу в період аграрної реформи за кінними заводами зберегли статус державних. Бо, мовляв, галузь специфічна, вимагає виваженого підходу.

ПРИЧИНА бунту виявилася більш ніж приголомшлива: зоотехнік-селекціонер Ольга Гапонюк на всю Україну сповістила, що коні… помирають від голоду! Про це «Сільські вісті» писали 11 травня у матеріалі під назвою «Плачуть коні, плачуть люди». Все це сталося тому, пояснювала Ольга, що якщо раніше господарство саме вирощувало зерно і забезпечувало племінне поголів’я коней різноманітними поживними кормами, то тепер завдання займатися цим перебрало на себе Державне підприємство «Конярство України».

— І насправді за всю зиму (ще позаминулу, 2018—2019 рр. — Авт.) того ж вівса постачило 52 тонни, а це тільки місячна для нас потреба, — розповідала, пригадуємо, Ольга Гапонюк.

Торік коней від голодної смерті вдалося врятувати не завдяки держпідприємству, а наперекір йому. До честі кінзаводівців, вони не змирилися з таким ставленням, домоглися уваги тодішнього Міністерства агрополітики. Заступник директора господарсько-фінансового департаменту відомства С. Походзяєв відзвітував, що «втрутилися і врегулювали ситуацію».

І як гадаєте, проблеми скінчилися? Навпаки, з’явилося нове лихо — цього разу для людей, які доглядають коней. Працівники кінзаводу перекрили автомагістраль Запоріжжя — Донецьк у районі села Писанці. До такого кроку їх змусили відсутність зарплати і наказ адміністрації ДП «Конярство України» про скорочення посад. Вони вимагали, аби їм виплатили зароблене і не руйнували колектив. Крім того, гостро поставили питання про роздержавлення і розпаювання земель.

Треба знати, що за радянських часів кінзавод №65, як і всі інші, паралельно з розведенням коней займався вирощуванням зернових, олійних і технічних культур, мав дійну череду і свиновідгодівельну ферму. Разом усі заводи мали — і мають досі — в обробітку 45 тис. га земель. Дніпропетровський обробляв шість тисяч. Ось де, як кажуть, собака й заритий.

1 грудня 2010 року уряд на чолі з М. Азаровим дав згоду на пропозицію міністерства щодо приєднання кінзаводів до «Конярства України». Фактично то було розпорядження створити нову управлінську структуру ДП «Конярство України» на базі реорганізованих заводів і визнати його правонаступником їхніх майнових прав і обов’язків. Завод №65 відтоді, як і всі інші, потрапив у становище недоречного пасинка для «Конярства України», хоча до 2010-го у Вишневому господарювали більш ніж пристойно.

— Наші коні для «Конярства» як приший кобилі хвіст, — стверджує Ольга Гапонюк. — Уже першого року надійшла команда посіяти 400 га вівса на всі разом заводи-філії, тоді коли потрібно було ним засіяти не менш як п’ять тисяч гектарів. Чому? А тому що земля сповна перейшла у розпорядження ДП, і, аби її використовувати, наших людей відіпхнули геть. Натомість у Вишневому виключно задля власного зиску заходилася хазяйнувати якась група «Деметра»…

І вже за підсумками 2011 року на кінзаводі збитки сягнули дев’яти мільйонів гривень. За підсумками наступного — 12 млн. Так триває досі. З якими мінусами для заводу київські «вершники» закінчують кожен черговий сезон, люди у селі не знають. Щоб відмежувати народ Вишневого від іще недавно його господарства, ДП «Конярство України» вподобало практично щороку міняти директорів.

— Перший на прізвище Науменко всю нашу техніку і весь інвентар здав комусь в оренду, — згадує голова профкому кінзаводу Віталій Купраш. — Ніби ж із благородним наміром — щоб не простоювала. Однак і ламаної копійки від цього не отримали. Зате техніку в оренду передавали практично всю новеньку і відремонтовану, а повернули нам брухт.

І так кожен наступний директор-чужак, підвів риску Віталій Васильович, усвідомлюючи себе тут тимчасовим, старається якомога більше для себе витиснути. З мехмайстерень повивозили все обладнання — одні голі стіни залишилися. Останні 60 голів свиней, яких на заводі тримали для потреб їдальні, вирізали, а колектив перевели на мінімальні зарплати.

Отож настав момент, коли чаша терпіння в людей переповнилася і вони влаштували серію зборів і нарад, метою яких було добитися паювання земель. Як їх можна вважати державними, якщо «Конярством України» вони не використовуються для галузі? Це з одного боку. А з іншого, свого часу на кінзаводі №65 працювали звичайні селяни. Чому не наділили їх земельними паями? Тим паче їх позбавили права на натуральну доплату у вигляді зерна тощо. Коротше, народ вимогу ставив руба: шість тисяч гектарів наших земель мають бути розпайовані.

О, що тут зчинилося! У київських кабінетах гнівно гримнули: конярство — галузь надважлива, відтак ці землі розпаюванню підлягати не можуть. Ви можете уявити підліший і потворніший цинізм? Створившись, аби лиш перебрати на себе права розпоряджатися 45 тисячами орних земель і отримувати з цього зиск, «Конярство України», як щитом, прикривається важливістю галузі, щоб тільки не відривали його від корита.

Якщо у вас закрадається думка, що ми цими твердженнями передаємо куті меду, то ось факти. Річ у тому, що «Конярство» віднедавна очолив новий директор — Костянтин Зінченко. І, як спочатку здалося, із благою метою ініціював ревізію підприємства. Відкрилися жахіття, і ними відразу зацікавилися Генпрокуратура, Нацполіція, СБУ, НАБУ, ДБР і Державна фіскальна служба. Адже тільки за результатами злодійської діяльності одного з директорів, Олександра Войного, державі завдано збитків більш ніж на 150 млн грн! Як це робилося і робиться? У матеріалах ревізії читаємо: «Керівником філії «Запорізький кінзавод №86» призначено попереднього директора ДП «Конярство України» Войного О.В., який протягом кількох перед цим років укладав договори оренди землі з фірмами, котрі мають ознаки фіктивності і родинних зв’язків із ним самим».

Тим часом біди у Вишневому не кінчаються. ДП «Конярство України» видало наказ №54 про скорочення посад на кінзаводі №65. Під ним підпис — в. о. директора К. М. Зінченко.

— Цей самий Зінченко, — пояснив профспілковий лідер Віталій Купраш, — за тиждень до цього приїздив у Вишневе і обіцяв нікого не скорочувати, шукати інші шляхи виходу з кризи.

У наказі Зінченка скорочення назване першим етапом. Тобто буде продовження. Але куди далі? На прикладі цих господарств видно, що господарі столичних кабінетів давно мають грабіжницькі настрої розтягувати Україну до останніх залишків її багатств. Однією рукою затіявши нібито наведення ладу у ДП «Конярство України», Костянтин Зінченко другою вготував несподіваний «сюрприз» для філій-кінзаводів. Нинішній Кабмін раптом заніс держпідприємство до переліку об’єктів держвласності, які підлягають приватизації!

Відразу квапимося уточнити: викуплять не «Конярство», а його 45 тисяч гектарів орних земель. Разом із невгіддями, а це, до речі, понад 54 тисячі гектарів. І як п’яте колесо до возу виявляться майбутнім земельним магнатам і такий кінзавод, як Дніпропетровський №65, і таке село, як Вишневе, разом із селянським родом...

Щоб уціліти, трудівники направили свої звернення у всі найвищі в Україні інстанції. Вимога чітка і логічна: відпустити господарство у вільне плавання, а ласих діячів із ДП «Конярство України» ударити по загребущих руках. До того ж колектив кінзаводу не чекав із моря погоди, а почав діяти, причому ще навесні. Нинішній в. о. директора Олег Вакуленко розповідає: «Посіяли овес на 250 гектарах, на 260 гектарах вико-вівсяну суміш». Радість і гордість відчувалися у словах директора від того, що трудівники знову на повну силу запрацювали на своїй землі. Господарство мобілізувалося, аби повернути собі самостійність і незалежність від київських «прихватизаторів». Тут надіються, що перед загрозою введення ринку землі державна влада нарешті прозріє і залишить повне право володіти і розпоряджатися рідними нивами за селянами.