Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Знеморалені байки

_{Колізія}

Гриць ГАЙОВИЙ.

м. Київ.

Мундир не міг навіть уявити свого життя без Честі. Він був тільки їй відданий і завжди лише її, свою єдину, захищав за будь-яких обставин.

А Честь хотіла бути тільки сама по собі і все життя намагалася обійтися без Мундира...

_{Співіснування}

Після чергової серії безрезультатних спроб відбити хоч одну вівцю від отари Вовк переконався в марності агресивних зусиль за даних обставин і вирішив змінити ризиковану тактику відвертої конфронтації на пошуки шляхів до своєї мети в умовах довір’я, взаєморозуміння й гарантованої безпеки. Відтак він виступив перед Вівчарем із конструктивною пропозицією врегулювати всі назрілі проблеми й суперечності полюбовно, висунувши за основу для переговорів єдину умову:

— Викинь свою рушницю й розжени собак — тоді ми мирно співіснуватимемо і я твоїх овець не чіпатиму!

_{Упорядкування простору}

Обійнявши посаду царя пернатих, Орел поставив перед собою завдання: з метою упорядкування орнітологічної обстановки на підвідомчій території та в сусідніх регіонах і навколишньому повітряному просторі, а заодно й для задоволення своїх продовольчих потреб — уполювати весь пташиний непотріб, а саме: курячеподібних, бо вони ні на що не здатні — навіть літати як слід не вміють; гусеподібних, бо ті хоч і літають, але ж полюбляють і плавати, що зовсім не личить справжньому птахові; горобцеподібних та іншу мізерію, аби не розводилася галаслива дрібнота.

Полювання дало відчутні результати. Спочатку Орел їв солов’їні язички, папуговий мозок, лебедині серця й курячі печінки. Потім воронячі крильця і гороб’ячі лапки. А коли вже нічого цього не стало, він занудився. І незабаром... відкинув крила з голоду.

_{Чорна невдячність}

— А ти, виявляється, невдячна, — докірливо процідила Чапля крізь дзьоб, із якого силкувалася вислизнути Жаба. — Замість того щоб сіпатись і марно ногами дриґати, краще б спокійно подумала і глибоко усвідомила, хто тебе з болота витяг: якби не я, квакала б ти в своїй гидкій драговині, аж поки не попалася Вужеві в пащу!..

_{Плюралізм}

— Не з’їдай мене, — умовляла Зайчиха Лисицю, потрапивши їй до лап. — Досить, що ти мого Зайця з’їла. Зглянься хоч на Зайченят: коли й мене з’їси, вони ж зовсім осиротіють...

— Ти, звичайно, маєш право висловити власну думку і відстоювати свої позиції, — відповіла Лисиця. — Але навіщо ж спотворювати факти і зводити наклепи на свою благодійницю? Та ти повинна була подякувати мені, що я, по суті, вберегла твого недолугого Зайця, а то б він дістався, знаєш кому? — отому ненажерливому Вовкові! А щодо Зайченят, яких мені теж дуже шкода, то, запевняю тебе, я їм тільки допоможу звільнитися від такої зухвалої і нерозсудливої матері, що насмілилася самій Лисиці свої претензії висувати...

_{Мирна ініціатива}

— Давай жити в мирі! — звернулася Гусениця до Пташки. — Віднині щоб ні ти мене не їла, ні я тебе...

_{Аргумент}

— Я б вам не радив мене їсти, — звернувся до Вовка Баран. — Сам Вівчар казав, що з мене колись прекрасні шашлики вийдуть!

_Запахи

Зграя Вовків спіймала в лісі Єгеря і Браконьєра.

Єгеря хижаки обнюхали й відпустили, бо він смердів сіном, а Браконьєра розірвали на шматки і залюбки з’їли, бо той пах козлятиною...

_{Модний колір}

Коли Диня пожовтіла, її визнали першою красунею городу всі овочі, за винятком хіба що Огірка, якого змалку вчили, що йому більше личить зелений колір. Та слава й популярність жовтої Дині не давали спокою молодому марнославному Огіркові, і він до краю напружував усі свої життєві сили, аби й самому вирядитись у таке ж модне вбрання.

Та коли нарешті Огірок пожовтів, од нього чомусь усі відвернулися...

_{Застереження}

— Те, що у вас називається Лісом, мені дуже сподобалось, — промовило Перекотиполе, опинившись на узліссі. — Ось якби тільки тут не було ні Дерев, ні Кущів...

_{Зухвалість}

— Оце таке покоління нині пішло! — осудливо перешіптувалися старі Кущі, позираючи вгору на молоді Дерева. — Та коли ми були в їхньому віці, то хіба хтось із нас насмілився б переростати старшого за себе?!

_{Оптимізм}

— На те й труднощі створюються, щоб їх переборювати, — мовила Іржа, взявшись до Нержавіючої Сталі.

_{Віддяка}

— Якби я дізналося, хто мене вигадав, — проскрипіло Колесо, — я б йому обидві ноги переїхало!

_{Діалектика}

— Ніщо в світі не щезає безслідно! — вигукнув Вогонь, випускаючи за собою шлейф Диму.