• Постаті

У служінні Богу й Україні

Наталка ПОЗНЯК-ХОМЕНКО.

Не так багато в нашій історії постатей, чий авторитет іще за життя був настільки беззаперечний, як у митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Навіть радянська система, яка з легкістю таврувала своїх опонентів «ворогами народу» і тисячами знищувала в таборах чи просто вбивала, не наважилася зачепити владику. Днями
в Україні відзначили 155-ті роковини від дня його народження.

РОМАН Марія Олександер Шептицький (таке ім’я отримав владика при народженні) був третім сином польського графа Івана (Яна) Шептицького і Софії Фредро — доньки відомого польського письменника Олександра Фредро. Народився він 29 липня 1865 року в селі Прилбичі неподалік Львова. Початкову освіту здобував удома, а згодом навчався в гімназіях у Львові та Кракові.

Родину шокувало рішення 18-річного Романа стати монахом-василіанином і змінити римо-католицький обряд на греко-католицький. Для польської шляхти, до якої належали графи Шептицькі, східний обряд асоціювався з українством, а тому був холопським, не гідним уваги. Тож батьки наполягли на військовій кар’єрі сина. Але вона виявилася короткою: Роман захворів на скарлатину, яка дала ускладнення. Він полишає службу і стає монахом монастиря отців Василіан у Добромилі.

Як пізніше казав сам Шептицький, прагнення послужитися українському народові було для нього цілком органічне. Він знав, що його предки походили з одного з найдавніших українських боярських родів Галичини. «Я українець з діда-прадіда. Церкву нашу і святий наш обряд полюбив усім серцем, присвятивши для Божої справи ціле своє життя», — напише він в одному зі своїх пастирських листів.

Коли 12 січня 1901 року владика Андрей Шептицький очолив УГКЦ, його насторожено сприйняли і поляки, і українці. Перші вважали його зрадником, другі — польським агентом. Лише багаторічне духовне подвижництво, спрямоване на піднесення українства, розтопило цей лід недовіри і зробило митрополита беззаперечним авторитетом і духовним лідером свого народу.

Неабияку роль у цьому відіграв і підприємницький хист митрополита Андрея. Він вкладав кошти в різні проєкти, навчаючи українців економічної і фінансової грамотності. Дбав про те, щоби священники, крім богословських знань, опановували ще й світські ремесла — торгівлю, бухгалтерію, кооперацію, землеробство.

1910 року митрополит увійшов до складу комітету засновників першого українського банку — Земельного банку гіпотечного (ЗБГ), цінні папери якого визнавалися у всіх фінансових установах Європи і навіть США. Банк допомагав українським кооперативам. Андрей Шептицький вважав кооперацію порятунком для українських селян Галичини. На його заклик відроджувати українське село відгукнулося чимало священників, які засновували осередки товариства «Сільський господар» у парафіях, допомагали створювати народні доми, які, крім кредитування селян, займалися виробництвом і збутом продукції.

Як результат — тільки за 10 років, із 1904-го по 1914-й, українська Галичина стала кооперативною республікою, перемігши в чесній конкуренції поляків. Ця кооперація мала свою філософію, що йшла від Божих заповідей: не руйнувати чуже, а піднімати своє, не ненавидіти того, хто багатший, а самому ставати на ноги.

Андрей Шептицький виступив реформатором багатьох аспектів життя українського народу. В богослужіння було запроваджено живу українську мову. Владика опікувався сиротинцями, притулками, дитячими садками, фінансово підтримував наукові, освітні, культурно-мистецькі установи, видавництва і громадські організації. Будучи депутатом Галицького сейму і членом Палати панів австрійського парламенту у Відні, Шептицький відстоював інтереси українського населення Галичини. З його ініціативи 1905 року був створений Львівський національний музей, куди митрополит передав колекцію іконопису, одну з найбільших у Європі. У 1914 році він відкриває український університет у Львові… Шептицький був одним із засновників української скаутської організації «Пласт» і все життя підтримував її.

За часів Української революції 1917—1921 рр. митрополит використав увесь свій авторитет і хист дипломата для підтримки УНР і ЗУНР. 1933-го збурював світову спільноту проти Голодомору 1932—1933 років, започаткував акцію зі збору допомоги для голодуючих на Наддніпрянщині. Але СРСР від цієї допомоги відмовився…

Радянська влада люто ненавиділа митрополита Шептицького. У матеріалах, зібраних проти нього львівськими енкавеесівцями, червоною ниткою проходить твердження: «Не покінчивши з Шептицьким, годі викорінити український націоналізм». І все ж зачепити владику Андрея не наважились ні Гітлер, ні Сталін — настільки великим і беззаперечним був його авторитет. Навіть важкохворий — останні 13 років життя митрополит був прикутий до інвалідного візка — він лишався недосяжним для ворогів.

Кампанію дискредитації Андрея Шептицького й УГКЦ радянська пропаганда розгорнула вже після його смерті, 1 листопада 1944 року. Почалися арешти владик, монахів, багатьох вірних. 1947-го заарештували брата Шептицького архімандрита Климентія. Роком раніше був скликаний псевдособор, на якому оголошено про ліквідацію УГКЦ.

Шептицькому закидали співпрацю з німцями, участь у «злочинах» ОУН і УПА. Хоча з останніми в митрополита були непрості стосунки. Цілковито підтримуючи українську ідею, він засуджував атентати та інші терористичні методи, до яких вдавалися націоналісти. Опинившись в епіцентрі протистояння режимів, ідеологій і всіх жахів ХХ століття, владика лишився вірним Божій заповіді — «Не убий».

Правда, напівправда і відверта брехня, майстерно переплетені у пропагандистських документах, зробили-таки свою справу. Зокрема, досі залишається відкритим питання про оголошення Андрея Шептицького Праведником народів світу за порятунок євреїв. У повоєнні роки цього звання були удостоєні монахи, які виконували настанови свого митрополита. А от щодо нього самого меморіал Яд Вашем досі не прийняв такого рішення попри неодноразові звернення Курта Левіна, сина львівського рабина, якого разом із іншими євреями митрополит прихистив у своїй оселі під час нацистської окупації Галичини.

Історія все розставляє по своїх місцях. Після десятиліть замовчування, неправди і дискредитації постать митрополита Андрея Шептицького нині звільняється від наклепів і брехні.