• Не можу мовчати!

Шлях до знищення селянства

Записав

Михайло ГЕРШКОВИЧ,

член НСЖУ.

м. Балта

Одеської області.

ПІДПИСУЮЧИ в останній день цьогорічного березня ухвалений Верховною Радою Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» №552-ІХ, глава держави заявив: «Це історичний момент для всіх українців і для мене особисто. Україна чекала на цей закон з часу здобуття незалежності. Це була нелегка боротьба. Але ми знали, що робимо це для українців».

А втім, цей «історичний момент» не викликав «історичного» ж захоплення у людей, котрі не з книжок знають, як і чим пахне полита потом і кров’ю наша земля, чим може обернутися для України та українців не далекий уже «прискорений розпродаж» найбільшого багатства держави.

Своїми думками про «обіг землі» сьогодні ділиться Олег Єфремович Савельєв, депутат першого скликання Верховної Ради України, а також депутат усіх місцевих рівнів, один із підписантів Декларації про державний суверенітет України 1990 року, який голосував і за прийняття Акта проголошення незалежності України 1991 року.

Більшість українців добре розуміють недолугість і невиправданість ряду верховних рішень щодо земельних відносин на селі. Зокрема, це стосується як законів щодо купівлі-продажу землі, так і законопроєкту №3131 — стосовно оподаткування земель колишніх колгоспників — усіх власників паїв, селян-одноосібників і фермерів.

До речі, маємо визнати, що та недолуга земельна реформа 1994 року не принесла бажаних результатів у розвитку виробництва (особливо тваринницької продукції та ряду інших галузей) і призвела до розселянення і неабиякого збіднення селянства, до його поступового нищення. Я вважаю, що ліквідація колективних господарств (колгоспів, а потім і радгоспів), по суті, стала першим етапом (чи сходинкою) на шляху знищення селянства. Другий етап — скорочення об’єктів соціальної сфери та інфраструктури (шкіл, медзакладів, торговельної мережі, сфери послуг і зв’язку та ін.).

Одним із найнегативніших заходів стало зняття пільг селянам на сплату ПДВ. Наступним етапом негативного впливу на становище селян стало знищення сільрад, а далі — вже згаданий закон щодо продажу землі, який, переконаний, став іще одним фронтальним кроком на шляху знищення українського селянства, а законопроєкт про податкові зобов’язання власників земельних ділянок — продовження дій «зеленої» команди у тому ж напрямку. Водночас неабияким фактором занепаду сільського виробництва і суспільних відносин на селі стала ліквідація управлінь сільського господарства у районах і областях та навіть Міністерства сільського господарства України(!). Тобто сільгоспвиробництво нікого у верховній владі вже не турбує.

За одним із визначень, земля — це природний об’єкт геологічно-історичного (впродовж тисячоліть) та еколого-ландшафтного утворення, пристосований до природно-економічних умов проживання людей на певній території і є чи не головною основою суспільно-виробничих відносин для забезпечення життєдіяльності історично утвореної нації і відповідно держави. Звідси й випливає звичне нам означення землі як народної і державної власності. Тобто немає землі — немає держави. А саме селяни на цій землі, виробляючи харчову та іншу продукцію, забезпечують життєдіяльність усього народу, а отже, й існування держави, бо земля — основа держави. Тому вона не повинна бути товаром (це не продукція, не товар, вироблений людьми).

І я, зокрема, впевнений у тому, що мине час і українцям доведеться звернутися до Конституційного Суду України, аби скасувати положення ряду законів, указів попередніх президентів і статей Земельного кодексу України.

Скажу про більш наболіле. Законодавчими актами про ринок землі та податкові зобов’язання власників земельних ділянок завдається величезного удару передусім рядовому селянству — власникам паїв, надто пенсіонерам, їхнім молодим нащадкам, які мають право на успадкування паїв, та представникам малого фермерства. Наприклад, орендовані паї пенсіонерів, які не мають спадкоємців і які виставлятимуть на продаж, продаватимуться з аукціону, а це може вносити безладдя у процес землевпорядкування і призводити до шахрайства у величезних масштабах. Закон про ринок землі спонукатиме й навіть змушуватиме чимало селян продавати власні земельні паї, тобто виникає небезпека загарбання земель агрокорпораціями, пов’язаними з іноземними власниками, і знищення селянства. А нема землі — нема держави!

Як наслідок відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення агрохолдинги (здебільшого іноземного походження і підпорядкування) скуповуватимуть землі селян-орендодавців і фермерів. І їх не хвилюватимуть проблеми забезпечення населення України необхідною і якісною сільгосппродукцією, а насамперед цікавитиме одержання надприбутків. Тож вони, застосовуючи сучасні технології з використанням різних хімікатів, нищитимуть наші українські високопродуктивні землі для вирощення вигідних їм культур, а разом із переліченими вище факторами це неабияк негативно впливатиме на суспільні відносини на селі, призводитиме до подальшого знищення селянства.

Щодо продажу земельних ділянок (здебільшого разом із будівлями) одноосібниками хочу звернути увагу на ще один фактор сільського життя. Родичі пайовиків-пенсіонерів можуть примусити їх продавати земельні ділянки задля вирішення власних фінансових проблем. І тут селяни стикаються ще з одним негативним явищем: за нинішніх кабальних фінансових умов оформлення купівлі-продажу сільської хати, включно з підготовкою до цього купи різних документів на будівлю, актів, довідок тощо, продаж хати часто не покриває витрат на це; вигідніше зруйнувати хату і виручити кошти за будівельні матеріали. Тож не дивним, а звичайним сучасним пейзажом стали у селах розвалені хати навіть тих власників, хто просто виїхав. Села пропадають, знищуються просто на очах.

Іще одне. Згідно зі статтями законопроєкту №3131, селяни-одноосібники, маючи у власності понад один гектар (навіть присадибної ділянки), змушені будуть платити податок, не сумірний зі своїми доходами, що призводитиме до їх подальшого зубожіння.

Між іншим, очевидно, оподаткування стосуватиметься і пільгових верств населення — «афганців», чорнобильців, воїнів АТО та інших, що соціально несправедливо. Це стосується і дрібного фермерства. Такі явища спонукатимуть селян до продажу земель навіть за безцінь. Тобто положення законопроєкту №3131 не сприятимуть розвитку фермерства, збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції. Тож про який державницький підхід команди Зеленського, про який захист інтересів селян можна говорити? Це ж стосується й щойно оголошеної адміністративної реформи. Бо ж і так останніми роками дедалі більше мешканців сіл за відсутності робочих місць і сприятливих не нужденних умов проживання покидає рідні місця, виїздить у міста (де теж сутужно з роботою) та на заробітки або й на ПМЖ за кордон.

Хочу зосередити увагу також на неабиякому факторі розвитку сільського господарства. Йдеться про продуктивність праці, тобто про віддачу землі у рільництві та продуктивність тварин у скотарстві. Інакше кажучи, для розвитку сільського господарства необхідно мати високоякісне насіння рослин і якісну племінну худобу. Однак останніми роками в Україні селекційно-генетичну роботу неабияк занедбано. Наведу приклад із нашого Балтського району. У нас міжрайонна державна сортовипробувальна станція ледь животіє, так само й міжрайонна державна насіннєва лабораторія. Подібні структури нині вже майже ніде не діють у країні. Є також, хоч і невелика, міжрайонна державна племінна станція (загалом в Україні залишилась подібна ще одна). Але вони не в змозі забезпечити сповна потреби навіть всієї Одеської області. А державним діячам верховного керівництва розвиток, саме подальший розвиток сільського господарства на основі місцевих ресурсів, очевидно, байдужий (мовляв, легше завезти з-за кордону невідь-якої якості продукти).

Нерідко «діячі» команди Зеленського кивають на досвід фермерів Польщі. Водночас не відчувається практичних дій для впровадження досвіду поляків у нас. Навпаки: наступ на фермерство, особливо дрібне, в Україні триває. У відкритому листі колективу учених Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» до Голови Верховної Ради України Д. Разумкова науковці глибоко стурбовані наміром парламентарів ухвалити проєкт закону №3131 про податки на земельні ділянки. У тому листі, зокрема, наголошується: «У запропонованій редакції це фактично закон про ліквідацію малого фермерства в Україні, який матиме вкрай негативні наслідки для розвитку аграрного сектору економіки та сільських територій». Важко з цим не погодитись.

От і виходить: хотіли начебто як краще, а виходить як завжди.

О. Є. Савельєв народився у с. Концебі Савранського району на Одещині. Після закінчення сільськогосподарського інституту працював інженером у колгоспі, секретарем райкому комсомолу, головним інженером і заступником начальника управління сільського господарства, головою райвиконкому у Болграді, був першим секретарем райкому КПУ, головою райради і райвиконкому у Балті, де його й застали події серпня 1991-го. У наступні роки очолював Балтський держлісгосп, райсільгоспхімію, екологічну інспекцію тощо.

Нині, будучи на пенсії, ветеран працює інженером ВП «Причорноморський відділ водних ресурсів та ґрунтів».