Архів
П’ятниця,
31 липня 2020 року

№ 57 (19805)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:КриницяНаша пошта
  Версія для друку          На головну
  • Сторінки історії

«Патріотичне кубло» Чернігівщини

Віталій НАЗАРЕНКО.

Фото з відкритих джерел.

100 років тому, 1920-го, більшовики остаточно захопили Ічнянський район Чернігівської області. Розпочалися масові розстріли і грабунки: у селян відбирали землю, збіжжя, худобу, а продподаток зобов’язував їх віддавати останнє. З надією на порятунок мешканці району підтримували місцевих повстанців-партизанів із загонів Кожушка, Коваленка, Скрипченка, Скубана. Ці осередки боротьби сучасні дослідники називають «патріотичним кублом».

Український болгарин

АРХІВИ засвідчують, що в 1918—1920 рр. в Ічнянському районі діяли два великі повстанські загони отаманів Ангела і Шекери, які роззброювали й розстрілювали червоноармійські загони, захоплювали зброю, знищували склади.

Про отамана Ангела історичних відомостей мало, але цей недолік компенсували незліченні чутки й легенди. Він став збірним образом народного месника — під цим ім’ям діяли, як мінімум, два персонажі.

Історично достовірний отаман — Євген Петрович Ангел (на фото) — походив із українських болгар. Його батько служив єгерем у поміщика Тарновського на Ічнянщині. Припускають, що майбутній повстанський ватажок народився 1895 року в селі Власівка (на той час Борзнянський повіт). У роки Першої світової воював, устиг закінчити школу прапорщиків. 1918-го поручик Ангел повернувся в рідне село.

Болгарин Ангел був свідомим українцем. Радянські історики приписували масові розстріли євреїв на Чернігівщині, хоча жоден із фактів погромів не підтверджено документально. Отаман був управним воїном, однак зовсім не розумівся на політиці. Підтримавши Центральну Раду, він вступив до складу українського козацтва Чернігівщини, очоливши козацькі загони в рідному Ічнянському повіті. Але восени 1918-го, зібравши кількадесят незадоволених гетьманським режимом козаків, «перекваліфікувався» в народного месника. Під час повстання Директорії проти Скоропадського таємно прибув до Чернігова, щоб організувати повстання в губернії. В кінці листопада 1918 року були сформовані нові антигетьманські отаманські структури: Палій очолив «Сіру» дивізію, Сидоренко — Чернігівський кінний полк, Ангел — «Курінь смерті імені кошового Івана Сірка». Загони Ангела і Палія спричинили антигетьманський переворот у Конотопі, Ічні та Прилуках. У листопаді 1918-го Ангел виступав під прапором Директорії, але вже через півтора місяця розчарувався в її політиці.

Керівництво Директорії видало указ про його арешт, але зробити це не вдалося. З вірними йому 300 бійцями отаман Ангел успішно прочісував Чернігівщину, Полтавщину, Київщину, доходив до околиць столиці — Дарниці і Троєщини, наводячи жах на червоних окупантів. Наприкінці лютого 1919-го Ангел разом із отаманами Іваном Гонтою і Чорною Марусею розгромив більшовиків неподалік Ічні, захопивши владу в повіті. Спеціальною постановою Реввійськради УСРР отаман Ангел був оголошений поза законом. У березні — травні 1919-го він із сотнею бійців намагався протистояти радянській адміністрації Чернігівщини. У травні його загін переправився через Дніпро і приєднався до отамана Зеленого. Згодом цей блукаючий загін був помічений у Бердичеві, Козятині, Фастові. Наприкінці 1919 року Ангел потрапив у засідку і був розстріляний (за деякими даними — помер від тифу).

Сотник повстанців

ПРАВОЮ рукою Ангела був Іван Людкевич, який, повернувшись із царської армії 1918-го, приєднався до «ангельців» у посаді сотника. «Брав участь у збройній боротьбі проти радянської влади», — ця цитата з постанови судової трійки при колегії ДПУ УСРР дає вичерпну характеристику уродженцю села Максимівка тогочасного Іченського району Ніжинського округу. Це Людкевич звертався до селян із закликом: «Не йдіть служити в Червону армію, а ховайтеся по лісах і підтримуйте петлюрівський рух».

Витяг із обвинувачення «трійки» засвідчує, що Людкевич став головним «бандитом» в Ічнянському і Борзнянському районах, після того як цю територію покинув отаман Ангел. Його дії стосовно окупаційних військ і колаборантів були жорстокі. Зокрема, відомо, що на початку 1919 року сотник Людкевич разом зі своїми повстанцями упіймав і жорстоко розправився з чотирма червоними партизанами.

1920-го під час наступу поляків на Київ Людкевич брав участь в організації повстання, яке отримало назву «Шекерівщина». У тлумаченні тих подій є розбіжності щодо участі в ньому отамана Ангела. На ній наголошують матеріали «трійки». Втім, місцевий краєзнавець Віктор Моренець доводить, що слідчий «шив цю справу білими нитками».

Повстання козаків і селян проти більшовиків, хоч і на нетривалий час, було успішне — їм удалося захопити Ічню та Борзну. Та все ж воно зазнало поразки. Навесні 2019-го був убитий більшовиками колишній начальник Борзнянської повітової міліції Шекера, його загін очолює Іван Людкевич, продовжуючи боротьбу до 1920 року. Зрозумівши, що українська революція програла, Іван Людкевич повертається в рідне село.

Підвела оковита

У РІДНІЙ Максимівці Іван Григорович не полишає агітації проти заходів радянської влади. Так, під час виборів до сільської ради Іван Людкевич відкрито виступає перед селянами проти кандидатур, висунутих більшовиками, зриваючи сходи села і самі вибори. У травні 1929-го зриває плани хлібозаготівлі в селі, пояснюючи людям, що, добровільно віддаючи більшовикам хліб, вони прирікають себе на голодну смерть. Активно агітує він і проти колективізації. Його авторитет як соратника отамана Ангела серед селян беззаперечний. Але арештовувати Людкевича не насмілювалися — крім чуток, фактів не було. Підвела Івана Григоровича оковита. За чаркою в односельця Володимира Буся він детально розповів про своє перебування в загонах Ангела і Шекери, розстріли партизанів, теракти.

13 лютого 1930-го судова трійка Ніжинського округу при колегії ДПУ УСРР, спираючись тільки на свідчення донощиків, засуджує 36-річного Івана Григоровича Людкевича до розстрілу як невиправного ворога радянської влади.

Через два роки на земляків Івана Людкевича, у тому числі донощиків і «червоних» партизанів, чекав страшний голодомор, організований російсько-більшовицькою владою для знищення непокірного українського селянства.

Після цього повставати було більше нікому…

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Обіцяють, що все буде на місці
Читати
Смерть наздогнала не в бою
Читати
За «цікавими цінами»
Читати
Входить — і виходить
Читати
Не встигають
Читати
Кінець «епохи бідності» відкладається
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове