• Постаті

Хресна путь Володимира Святителя

Володимир БУРБАН.

28 липня, у День Хрещення Київської Руси — України, вшановуємо 1065-ту річницю пам’яті рівноапостольного Великого князя Київського Володимира, найвидатнішого будівничого Руської держави, ревнителя християнства, названого у народі Красним Сонечком.

ОНУК Великої княгині Київської Ольги, син Святослава Хороброго, Володимир спочатку князював у Новгороді. Перемігши свого брата Ярополка, посів князівський трон у Києві. Відтоді почалася безнастанна боротьба за об’єднання східнослов’янських племен у єдиній державі. За Володимира Великого до складу Київської Руси увійшли галицькі землі, Закарпатська Русь, Тмуторокань, території, заселені племенами в’ятичів, радимичів. Спорудив захисну лінію від нападів печенігів, «чорних клобуків» (каракалпаків) та інших, заснував фортечне місто Переяслав. Провів адміністративні реформи, прийняв низку державотворчих актів, залишивши нам у спадок досвід творення унітарної держави, приборкання удільних князьків, сепаратистських, як ми тепер кажемо, настроїв.

Життя князя Володимира маловідоме у деталях, літописи часом подають суперечливі факти. Чіткіше проглядаються події, пов’язані з прийняттям християнства. Безумовний вплив на Володимира мав приклад бабусі — княгині Ольги, розмови з тими киянами, що перейшли у православ’я.

Щоб обрати найкращий варіант, Володимир послав 10 мудреців у різні землі — до магометан, юдеїв, католиків, греків. Посли, повернувшись, оповідали, зокрема, що в юдеїв «храми скудні, молітні понурі», у католиків служби пісні, «без усякої величі».

А ось у Константинополі зовсім по-іншому. У величному Софійському соборі службу правив сам патріарх. Вразили убрання вівтарів, сяйво ікон і оздоб, аромат фіміаму, солодкий піснеспів і трепетне відчуття, що сам Бог осіняє храм і людей у ньому. Посли сказали князеві: «Усяка людина, скуштувавши солодкого, має відразу до гіркого. Тож і ми, пізнавши віру греків, не хочемо іншої... Якби закон грецький не був кращий за інші, то бабця твоя, Ольга, наймудріша серед усіх людей, не подумала б прийняти його».

Далі події розгорталися так. Володимир, зібравши велике військо, пішов у похід на Крим, захопив місто Херсонес, тодішню грецьку колонію. Погрожуючи рушити на Константинополь, князь зажадав руки цісарівни Анни, сестри візантійських імператорів. Ті змушені були погодитися, але за умови, що Володимир прийме християнство. Коли Анна прибула до Херсонеса, Володимир раптово осліп. Він чудесно прозрів, прийнявши віру Христову. Просвітлений, сповнений почуття глибокої вдячності, новонавернений голосно вигукнув: «Тепер я узрів Бога Істинного!»

Повінчавшись з Анною, Володимир тріумфально повернувся до Києва — з багатими дарами, іконами, мощами святих. А хрещення всієї Руси відбулося 988 року, по суті, безболісно. «Морально-етична свідомість населення Руси, — як тонко зауважив історик Є. Маланюк, — була якщо не близько, то внутрішньо податна на етичну науку нової релігії». Хоча й траплявся спротив, особливо на периферії. Зрештою, деякі язичницькі звичаї та обряди органічно припасувалися до нової віри і збереглися й понині, зокрема, колядування, масляна (масниці), Купала, Зелені свята та багато інших.

Прийнявши християнство, сам Володимир немов переродився. Властолюбний, грубий, скорий на розправу, примхливий і гордовитий, він став урівноваженим, добрим і лагідним, співчутливим до чужого горя, справді побожним. Скасував смертну кару для розбійників, запровадивши замість неї грошову плату — «віру», яка йшла на потреби війська. Влаштовував бенкети та учти не тільки для бояр, а й для київського простолюду.

Певна річ, головною турботою і заняттям князя були державні справи. Насамперед утвердив православну церкву, яка стала, по суті, автокефальною. Будував храми, призначав церковних очільників. Саме за Володимира у Києві збудовано церкву св. Василія і церкву Богородиці, так звану Десятинну (на її утримання виділялася десята частина князівських прибутків). Останні дослідження свідчать, що знаменита Софія Київська закладалася за часів Володимира Великого.

З іменем князя пов’язане зміцнення міжнародного авторитету Руси, встановлення плідних економічних і культурних зв’язків із Візантією, Римом, Німеччиною, Скандинавськими країнами, поляками, чехами. Пошлюбив кількох синів із королівськими домами. Володимир став реформатором торговельно-фінансової системи. Саме при ньому почалося карбування монет замість розрахунків хутром тощо. На срібних і золотих монетах карбувався образ Христа, самого князя на престолі. На деяких монетах зображався славнозвісний тризуб, який знаходимо і на прапорах, мечах, навіть цеглинах. Отже, це ніякий не знак «українських буржуазних націоналістів»...

Володимир привів Русь у храм освіти. Було закладено перші школи, з’явилися рукописні книги, в монастирях готувалися перекладачі, іконописці, регенти церковних хорів.

Русь, найбільша й одна з наймогутніших держав тодішньої Європи, переживала справжній економічний, культурний і духовний ренесанс. Справу Володимира продовжили Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, інші київські князі. Смертельного удару Київській Руси завдала монголо-татарська навала.

У цьому зв’язку доречно згадати слова видатного російського історика, автора кілька разів перевиданого «Курса русской истории» Василя Ключевського:

«Уявіть собі, — сказав він в одній розмові, — що Київ не був би взятий і зруйнований татарами... Він залишився б столицею першої великої руської держави, а «великоруське» місто Москва не стало би центром великого князівства, а потім царства російського. Офіційною мовою стали б не... суміш старослов’янської та фінської мов, а слов’яно-українська. Український письменник Гоголь не мусив би писати російською мовою, а Пушкін писав би українською».

Об’єктивного історика, російського патріота не звинуватиш в українофільстві. Він сказав правду. А щодо «великоруського» міста Москви, то за часів Володимира Святителя, та й пізніше, його не було і в зародку.