Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Очевидне й неймовірне

Сповідь чесного депутата

Віктор СЕМЕНЯКА.

м. Полтава.

Завжди ношу в кишенях лише джентльменський набір: посвідчення народного депутата, носовичок, гаманець, сигарети, запальничку, ключі від квартири, дачі та БМВ, а також про всяк випадок — закордонний паспорт.

І раптом днями моя дружина знаходить записку. В лівій кишені мого піджака.

Причім почерк — жіночий.

Я спочатку навіть злякався. Подумав, що котрась із моїх подружок свиню підсунула.

Аж ні, виявилось, що, коли костюм був у хімчистці, хтось із виборців підсунув ту записку.

Переповідати її зміст не варто, бо ставлення виборців до депутатів усім відоме. Якщо ми без охорони, то люди бояться до нас підходити: знають, що під гарячу руку народного обранця краще не потрапляти. Надивився вже народ по телевізору бійок у парламенті.

Але, крім проклять, у записці були слова, які зворушили мене до сліз: «Зараз відкрито пишуть про те, що в парламенті все продається, у тому числі й голоси депутатів. Якщо ви чесний депутат, то складіть свої повноваження».

Оскільки записка написана жіночим почерком, то дозволю собі відповісти так:

— Голубонько моя! Я справді чесний депутат! І чесно відповідаю, що кидати депутатське посвідчення на стіл спікеру ще рано. Без мене нашій фракції гаплик.

Політичний момент не той.

І як я можу вийти й скласти повноваження, грюкнути дверима, коли іще не встиг відпрацювати гроші, які круті хлопці вклали в моє депутатство?!

Вони так і сказали:

— Або сидітимеш у парламенті, або на нарах. У нас з тобою дві дороги: одна — за кордон, друга — у віддалені місця. Терпи.

Навіть охорону виставили в готелі та спостерігачів у аеропорту і на вокзалах. Щоб не втік від своїх, тобто їхніх, зобов’язань.

Особливо насідають на мене виборці старшого покоління. Звинувачують у тому, що обрав не ту фракцію. Я, звичайно, як виходець із робітничо-селянського середовища виступаю в думках за рівність, соціальну справедливість і диктатуру Закону, як зараз прийнято говорити.

Та й розумні люди вчасно підказали:

— Підеш не туди — пошлемо і тебе подалі. Ми знайдемо твої заводи й фабрики, нафтові вишки й бензозаправки.

В іншій опозиції обіцяють великі гроші й космічні посади, але невідомо коли. Тож на цей голий гачок нехай інші клюють. Я ще не збожеволів. Оце і є моя відповідь тим, хто намагається затягнути петлю на моїй шиї.

Деякі мої виборці цікавляться, чи є в мене совість.

А у вас самих вона є? Це ж саме ви мене сюди обрали. Чим ви думали? Кого слухали? Куди дивилися ваші очі?

Я запитую передовсім сільських виборців, які вимагають тепер від мене сприятливих для селян законів, пільгових кредитів, дешеву техніку і пальне.

Оце вигадали! Та коли ми вам це дамо, ви закидаєте не лише Україну дешевим м’ясом, молоком і хлібом, а й усю Європу. Ще чого доброго і в Китаї купуватимуть українські хліб та сало.

А що залишиться робити нашим бізнесменам і трейдерам? Жити на 100 доларів на місяць? Пересісти з «Мерса» на «Ланос»? Купатися у ночвах, а не в джакузі?

Та від таких законів, яких ви вимагаєте, у нас усі круті стануть крутьками. А від сприятливих селу кредитів банкірам доведеться ходити з простягнутою рукою попідтинню або самим орати, сіяти, молотити. Союз серпа і молота цього не витримає.

А ще я чесно скажу своїм виборцям: які ви, такі й ми. Плоть і кров від народу.

Чи набридло все це мені?

Навіть дуже.

Думка піти галасвіта або навіть здрейма, як кажуть у народі, переслідує мене і вдень, і вночі. Це вже навіть не думка, а діагноз. Кілька разів робив спроби грюкнути дверима парламенту. Напхав у саквояж валюти, розіклав по кишенях чекові книжки із закордонних банків і — на вихід. А за дверима чатує Гаркуша, помічник мого колеги.

— Є справи, — каже.

— У мене літак в Ізраїль через дві години, — пояснюю.

— Який літак! — кричить. — Через годину голосування по закону про вчасний вивіз гною на поля. Підтримайте закон у наших інтересах — і у вас буде власний літак із пілотом і стюардесами.

Довелося повернутися і підтримати! Потім — ресторан. Потім — дачі з дівчатами. Потім два тижні чекав, доки гроші надійдуть на мій закордонний рахунок. За цими клопотами якось і забув, що вирішив грюкнути дверима рідного парламенту.

І так уже кілька разів.

Вічно чимось зацікавлять.

Запропонують.

Відмовити й хотів би, але не можу. Бо кому від того користь, що я зроблю цей нерозумний крок? Хіба що кандидату Смородюку, який у списку нашого блоку відразу після мене. Тільки й жде, щоб я грюкнув дверима. Одного разу навіть сказав зопалу:

— Та й живучі гади трапилися! Нікого з нашої фракції на цвинтар не несуть. Я так, чого доброго, до сьомих віників не влізу в Раду.

А я, між іншим, не жирую за кошти своїх виборців. Та й звідки вони візьмуться? У моїй депутатській пошті є листи, які це підтверджують. Так і пишуть: «На ліки немає ні копійки», «На хліб не вистачає», «Комунальні послуги оплатити немає змоги».

Так де ж ті народні гроші, які на мене дехто вішає? Майте совість, побійтеся Бога.

І взагалі, в чому я провинився? Я ж не сам сюди приповз. Саме ви, мої виборці, внесли мене в наш парламент на руках. Отож і давайте ділити відповідальність, а не гроші порівну. Мені тут живеться не з медом. Так і дивися, щоб на сесії хтось із опонентів пляшкою по голові не тріснув, не відірвав рукава, не задушив моєю ж краваткою... А вона, до речі, дорожча за білоруський колісний трактор.

Щодо передвиборних обіцянок, то особисто я нічого й нікому не гарантував. Обіцянки роздавав лідер нашої партії Помазок. А я йшов за партійним списком. Він обіцяв, нехай він і виконує. З нього й питайте. Він, брехун, і нам, однопартійцям, багато чого обіцяв. Навіть те, що я ніде і ніколи не відпочиватиму за свій кошт.

А тепер коротко про свої політичні плани на майбутнє.

Як чесний депутат чесно заявляю, що через два роки знову не балотуватимусь. І наступні п’ять років також ні. Грошей вистачить, щоб спокійно пересидіти десь на Канарах чи просто залягти на дно.

А потім — знову до влади. Мої майбутні виборці нині у 3-4-х класах навчаються. Отож з ними і працюватиму. А вам хай Бог допомагає.