Пригальмували чи заглухли?

Підготувала

Маргарита СИТНИК.

Нещодавно минуло п’ять років відтоді, як патрульна поліція склала присягу на Софійській площі у столиці, а міністр А. Аваков, який і досі на посту, благословив її двома словами: «Не підведіть». Ця подія стала символом початку реформування всієї правоохоронної системи і вселила оптимізм в українців: ми рухаємося в правильному напрямку, все неодмінно буде добре. Що ж здобули за пів десятиліття і що втратили?

_{Патрульні: напіврозпад}

ОДНЕ можна сказати напевно — від оптимізму 2015 року не лишилося й сліду. Причому розчарувалося не тільки суспільство, не бачать перспектив і колись нові поліцейські. Чимало патрульних, зокрема й ті, які звільнилися, кажуть в один голос, що задум хороший, але ефективно працювати неможливо.

Тоді, на хвилі патріотизму та бажання розбудувати європейську країну, до лав «копів», як їх називають на американський манір, масово приєднувалися молоді люди, котрі часто вже мали по кілька дипломів і перспективну кар’єру, однак вирішили полишити її. Спершу, розповідають, усе було добре. Гарна форма, нові машини, прогресивний стандарт роботи, хороша порівняно зі старою міліцейською зарплата, приязне ставлення з боку більшості співвітчизників... Однак за якийсь час дали про себе знати підводні камені. Створивши патрульну поліцію, практично не зачепили райвідділів. А ці дві служби мають працювати в одній «упряжці». Так от, часто співробітники райвідділів не мають ні пристойного транспорту (були випадки, коли затриманих везли в суд… маршруткою), ні форми, зарплати в них менші тощо. Відтак подібний розрив не лише демотивував останніх працювати по-новому, ефективно, а й озлобив їх на патрульних.

Інший аспект — кар’єрні перспективи. Це тільки спочатку, кажуть «копи», зарплата видавалася цілком пристойною. Нині вона становить у Києві 13,9 тис. грн, у регіонах — близько 10 тис. грн. Охоронцям у супермаркетах і таксистам більше платять… І це позбавляє мотивації залишатися на службі, яка з багатьох поглядів складніша, ніж «звичайна» робота.

Так само лише на початку була чесність, процедура відбору поліцейських відзначалася прозорістю. Однак чим далі в ліс, тим частіше стали повертатися старі принципи. Патрульні стверджують, що ледь не масовим стало явище, коли на вищий службовий щабель підіймають не тих, хто має найкращі показники, а тих, хто ближче до начальства. Таким чином, чимало мотивованих, совісних та сумлінних поліцейських звільнилися. Ті, хто все ж залишається на службі, вважають, що без чесних та прозорих конкурсів так і призначатимуть «своїх», паралельно назавжди втрачаючи професіоналів.

Отож маємо таке: станом на червень чисельність Нацполіції сягає 151,6 тис. співробітників. Некомплект — 23,7 тисячі (майже 16% персоналу), і найбільше бракує патрульних — понад 22%. Найсуттєвіший недобір у Києві.

Керівництво Національної поліції катастрофи в тому не вбачає. Мовляв, по-перше, не така вже й мала зарплата, по-друге, не всі охочі проходять відбір чи витримують покладені на них навантаження, по-третє, лави співробітників ретельно очищуються від негідних, по-четверте, після відкриття нових сервісів та служб не вистачає фахівців із відповідними знаннями. Натомість дехто в МВС погоджується з патрульними: на такі «копійки» чесних професіоналів не залучиш і не втримаєш, просили й у позаминулого, і в минулого, і нинішнього уряду виділити більше грошей, але тільки й удалося «вибити» що 2,7 млрд грн з коронавірусного фонду на надбавки правоохоронцям за роботу в період карантину.

_{Ядро — старе}

РЕЗОНАНСНІ злочини, в яких звинувачують поліцейських, як-от загибель 5-річного Кирила Тлявова з Переяслава на Київщині та зґвалтування й побиття дівчини в Кагарлицькому райвідділку цієї ж області, спровокували величезне обурення суспільства і дискусію у владі й експертному середовищі на тему «Хто винен?». Свого часу реформу поліції доручили тодішньому (й нинішньому) міністру внутрішніх справ А. Авакову та грузинському «десанту» в особах Е. Згуладзе та Х. Деканоїдзе. Ека опікувалася створенням Нацполіції, обіймаючи посаду першого заступника глави МВС, Хатія Нацполіцію очолила.

Фахівець Центру політико-правових реформ Є. Крапивін говорить, що від початку реформи у 2015—2016 роках нема суттєвих змін у ядрі поліції — в кримінальному блоці, тобто у слідчо-оперативних підрозділах. А критично важливий саме цей напрям. Ті, хто відповідає за кримінальний блок, успішно «пережили» атестацію, багато хто поновився через суди — переважно на керівні та оперативні посади. Ці особи, певна річ, продовжують працювати за узвичаєними практиками і старими законами.

Чимало людей нині схиляється до думки, що у цьому винна недолуга організація системи оцінювання. Х. Деканоїдзе, даючи коментарі ЗМІ, казала: «Це була не переатестація, а судилище. Ми втратили величезну кількість хороших людей із невисокою кількістю поганих», — і підкреслила, що повернулося аж 93% «старих» співробітників. Натомість заступник глави МВС А. Геращенко зазначив: «Ця цифра набагато менша, і поновлення стало можливим саме тому, що не була дотримана законна процедура». Що частково підтверджують учасники переатестації. Мовляв, критерії, за якими оцінювали працівників, не були закріплені в законодавстві, і через це можна було дуже легко оскаржити в суді рішення атестаційної комісії і повернутися на посаду.

Експерти привертають увагу до такого: створено новий дисциплінарний статут. У цілому він не дуже відрізняється від прийнятого на початку 1990-х років, але в ньому є певні позитивні зміни. Зокрема, до дисциплінарних розслідувань за рішенням начальника можуть залучати представників громадськості. Але цього не відбувається навіть у найгучніших справах, як-от смерть К. Тлявова та знущання в Кагарлику, — поліція самостійно проводить службові розслідування. Отже, у відповідному законі потрібно виправити словосполучення «можуть долучати» на «зобов’язані долучати». Таким чином, контроль ззовні напевне сприятиме ефективності та прозорості слідства.

_{Надія є?}

ПИЛЬНІ читачі поцікавляться: хіба нічого позитивного за цей час не вдалося зробити? Досягнення, звісно, є. По-перше, взагалі було дано старт змінам. По-друге, ухвалено закон про Національну поліцію, який містить багато прогресивних норм. Також нарешті відбулось розділення політичних і адміністративних функцій управління поліцією (принаймні формально). До 2015 року міністр внутрішніх справ був ще й головним міліціонером, тобто формував державну політику і втілював її. Тепер же в міністра нема формальних підстав втручатися в роботу поліцейського чи його начальника. Хоча, стверджують професіонали, справа до кінця не доведена: скажімо, головний поліцейський усе одно погоджує з міністром кандидатури своїх заступників тощо. Було запроваджено поліцейські комісії, відтак діє незалежний відбір тих, хто хоче стати до лав поліції. Але це стосується лише новачків, котрих, як зазначалося вище зі слів пат­рульних, начальство не вельми охоче потім рухає вгору кар’єрною драбиною.

Найбільше лають за всі недоліки реформи, звичайно, А. Авакова. Мовляв, він тримає всю правоохоронну систему (та й не тільки, мабуть, її…) у своїх руках, отже, й уся відповідальність за те, що в ній відбувається, на ньому. Експерти пояснюють, що глава МВС перебрав на себе чимало невластивих функцій, зокрема втручається в управління поліцією. А В. Зеленський тримає і сприймає його як досвідченого політика, котрий забезпечив потрібний порядок на виборах і протидіяв свого часу проєкту «Новоросія» у Харкові. Звідси й президентський епітет «потужний» в оцінці А. Авакова як міністра.

Що буде далі з реформою, прогнози обережні. Оптимістично налаштована, мабуть, лише Х. Деканоїдзе (не враховуючи самого МВС, де вважають, що реформа вже завершена, і навіть успішно). Колишня глава Нацполіції розповіла, як, на її думку, все мало відбуватися кілька років тому. Насамперед — створення патрульної служби. Далі повинна була відбутися реформа кримінального блоку (але все завмерло на першому етапі, який багато хто небезпідставно вважає фасадним, таким собі «потьомкінським селом»…). Паралельно мали б змінюватися вся система, прокуратура й суди, адже, як показав досвід, без комплексного реформування діла не буде. Якби все пішло так, як слід, за п’ять років виросло б нове покоління керівників — начальники облуправлінь, їхні заступники тощо.

Також у планах було створення інституту детективів, щоб очистити систему і вивільнити час для слідчих (аналітик Асоціації українських моніторів дотримання прав людини М. Камєнєв розповів, що цей інститут просто «злили»: в Білій Церкві з метою експерименту об’єднали слідчих з «операми», але зробили все так, щоб результат вийшов негативний). Крім того, патрульним потрібно було надати більше повноважень, зокрема право довести справу до суду (це також розвантажило б слідчий блок).

Підбиваючи підсумки, Х. Деканоїдзе запевнила, що вірить: нова патрульна поліція — це приклад успішної реформи. І ще не пізно довести справу до кінця в інших структурах правоохоронної системи. Для цього, на її думку, необхідна тільки політична воля, бо загалом в Україні є багато принципових поліцейських, які хочуть працювати чесно, а народ має велику потребу в них. Та чи знайдеться ця воля, якщо проблема саме в ній?