• Як воно у людей

Чому в нас не Чехія

Василь ГОРВАТ.

Закарпатська область.

У Чехії живе й працює багато українців, зокрема із Закарпаття. Тож коли хвиля коронавірусу докотилася до Європи, закарпатці переймалися цифрами заражених не тільки у нашій, а й у сусідній країні.

У БЕРЕЗНІ Україна спрацювала на випередження пандемії, запровадивши суворі карантинні обмеження. Прага ж оголосила карантин на тиждень раніше, але вже тоді кількість заражень там приблизно вп’ятеро була більша, ніж у нас. На початок квітня у Чехії було 5500 інфікованих чоловік, у нас — 800.

Згодом у сусідів почалося дозоване послаблення карантину з урахуванням зменшення щодобової кількості заражень. Майже одночасно й український уряд на тлі наростаючих протестів підприємців і фермерських пікетувань оголосив часткове зняття обмежень. Певний рівень відносної стабілізації виявився приблизно в однаковій кількості щодобових заражень — від 150 до 250 осіб.

У ті дні з Чехії до Закарпаття повернулася сім’я, яка працювала там тривалий час. Вони були шоковані, спостерігаючи, як закарпатці ігнорують таблички на дверях аптек і магазинів: «Без масок не входити», «Заходити не більше двох чоловік».

І справді, українці швидко перейшли від панічних настроїв на зразок блокування у Нових Санжарах на Полтавщині автобуса із прибулими з Китаю співвітчизниками до повного нехтування вимогами безпеки. Цьому сприяє і правовий хаос: штрафи ігноруються, масковий режим існує тільки для продавців супермаркетів і аптекарів. Усе це на тлі щодобових заражень, значно вищих, ніж на початку пандемії.

А що ж у Чехії? Тоді як українська цифра загальних заражень перевищила 50 тисяч, у сусідів вона становить трохи більш ніж 13 тисяч. Згадаймо: на початку пандемії у них було вп’ятеро більше хворих, ніж в Україні. Зараз їх учетверо менше!

Чому ж послаблення карантину серед чехів не призвело до нової хвилі епідемії?

Уродженець Виноградова Юрій Макар, який уже немало років працює в Празі і залишався там під час карантину, переконаний, що справа у різному менталітеті. «Уряд Чехії ввечері оголосив карантин із переліком правил, а наступного дня практично всі на вулицях були в масках. На два тижні Прага стала безлюдною, ніхто без потреби не виходив із дому. Не були порожнім звуком і слова «безпечна дистанція». У магазинах запровадили спеціальний режим для вікових груп, тобто люди старшого і молодшого віку ходили до магазинів тільки у відведений їм час. Таким чином молодь, серед якої могли бути безсимптомні носії коронавірусу, не становила загрози для літніх. Значну увагу приділили дезінфекції. Її проводили тотально, ретельно обробляючи всі під’їзди і тротуари».

Юрій також розповів і про підхід чехів до вимоги носити маски. Поліція, зупинивши людину без маски, відразу виписувала штраф, а якщо затриманий намагався виправдатися, йому тут же виписували ще один. Без масок не пропускали до міського транспорту. Між іншим, увесь перший місяць карантину автобуси у містах курсували безкоштовно.

Масковий режим на підприємствах і в усіх громадських приміщеннях зберігався практично до 1 липня. Зараз ця вимога стосується тільки пасажирів метро.

До речі, допомогло зупинити розповсюдження карантину й те, що чехи не мають звички подавати один одному руку при зустрічі. Роблять це лише тоді, коли вимагає протокол, наприклад, під час міжнародних зустрічей.

Дехто каже, що позитивну роль зіграла й порівняно незначна кількість серед чехів мігрантів із південноафриканських країн. Щоправда, тут давно прописалася досить чисельна китайська діаспора: між Чехією й Китаєм підписано багато міждержавних угод. Але китайці за природою схильні до порядку, тож сумлінно дотримуються всіх правил карантину.

Словом, Чехії вдалося взяти епідемію під контроль. То що ж стає на заваді нам: ментальність чи звичайна недисциплінованість, безвідповідальність? А може, зневіра до своїх керманичів? Скільки їх змінилося за роки незалежності, але ніхто не спромігся вивести країну із кризи. Це не могло не позначитися на ситуації з карантином: чимало наших людей сприйняли його, як безпричинне позбавлення їх сталого заробітку.

А втім, коронавірус усе ж існує, і він є загрозою. Тож, якщо нам таки доведеться тривалий час жити із ним поруч, то варто перейняти чеський досвід і почати відповідально ставитися до своєї безпеки і тих, хто поруч.