Піщана «епідемія»

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Вісім років тому очільники Дніпропетровської облради надумали створити комунальне підприємство «Регіональний стабілізаційний фонд», мета якого — сприяння позикам під заставу при закупівлі збіжжя для зернопереробних і хлібопекарських підприємств регіону. Очікуваний неврожай зумовив схвалення місцевим людом цього благородного починання.

АЛЕ ВЖЕ серед літа зчинився перший скандал. Аграрним господарствам, включно з фермерськими, довели план поставок збіжжя у фонд. Хоча не всі з них вирощували пшеницю, однак мусили її здавати відповідно до земельних площ, які обробляли. Нема свого зерна — купуйте, байдуже, за якою ціною, — це ваші проблеми. Фонд забирав мало не в два рази дешевше(!) ринкової ціни, прикриваючись тим, що прагне придбати якомога більше зерна для земляків. Сільгоспвиробники такої політики не зрозуміли. Віддавати вирощене за безцінь, як у часи далекої продрозкладки? Протести сягнули масштабів області. На прикладі Нікопольського району про це написали й «Сільські вісті» (матеріал «Занесли район на «Чорну дошку?» в номері за 20 липня 2012 року). Проте скасувати примусову хлібозаготівлю не вдалося.

Ближче до осені того ж року виник новий скандал, спричинений нечесним наміром «Регіонального стабілізаційного фонду» і реалізований із подачі тодішнього голови ОДА Олександра Вілкула та його заступника з питань агропромислового комплексу Вадима Нестеренка. Вони «несподівано» вирішили, що ніяких додаткових запасів хліба область не потребує, а тому куплене в аграріїв збіжжя можна продати! Що й було зроблено. З цього приводу навіть кримінальне провадження відкрили, але його благополучно поховали. Кудись подівсь і сам фонд «стабілізації чиїхось приватних доходів», як його охрестили в народі. Однак, як виявилося, зникла тільки назва.

У лютому 2016-го забуте КП вигулькнуло знову. З тих пір це «Дніпроприродресурс» із докорінно іншими видами діяльності, які стосуються розробок гравійних і піщаних кар’єрів, видобутку глини і каоліну. Причина цієї метаморфози стала відома пізніше, після того як вимушено втік у відставку очільник обл-ради Гліб Пригунов. У грудні 2015 року він збирав голоси, аби бути обраним головою, і заручився підтримкою депутатів ключової у тій грі фракції. В обмін на цю «люб’язність» ситуативні союзники зажадали привласнити комунальне підприємство. Їм і запропонували колишній скандальний фонд із новою назвою — «Дніпроприродресурс».

Про його діяльність громадськість області дізналась із сенсаційної новини: Єлизаветівська сільрада Петриківського району подала позов до суду на обл-раду. Приводом стало рішення останньої, прийняте у березні 2017-го, згідно з яким вона без попередження передала 14,5 га землі держвласності, що на території цієї сільської ради, до спільної власності територіальної громади. Селяни відтепер мусили ділити ділянку з «Дніпро-природресурсом», очолюваним не відомим для них Борисом Грешних.

Улітку того ж року на околиці Єлизаветівки армада потужної техніки заходилася видобувати пісок нібито для промислово-будівельних цілей. Наслідки не забарилися: через кілька місяців у сільських колодязях стала зникати вода. Селяни зрозуміли, що дії «піщаних кротів», як вони нарекли розробників кар’єрів, загрожують не тільки їхнім питним джерелам, а й місцевому унікальному Блакитному озеру — перлині й гордості мало не всієї області, а відтак і річці Оріль, котра досі ще вважається найчистішою в Україні.

У червні 2018-го депутати сільради на сесії дружно ухвалили рішення про відмову КП «Дніпроприродресурс» у дозволі «користуватися надрами з метою геологічного вивчення пісків Сотницької ділянки». Так «кучеряво» у документах підприємства називався фактичний видобуток піску, хоча Борис Грешних напередодні запевняв депутатів, що про це не йдеться. Він закликав їх проголосувати за спецдозвіл на користування надрами саме для геологічного вивчення пісків, а там, мовляв, буде видно. Проте якраз перспектива потрапити в становище жителів «столиці піщаних кар’єрів» єлизаветівців і не влаштовує. Вони розуміють, що насправді це може скінчитися пустелею на місці нинішнього мальовничого краю, описаного колись Олесем Гончаром у новелі «Чари-Комиші».

Словом, зламати впертих депутатів сільради не вдалось. Очільників «Дніпроприродресурсу» затрусило, як у лихоманці. І не випадково. Вони ж і не думали просити та чекати згоди єлизаветівців, сподіваючись, що на видобуток та вивезення нібито недоброякісного піску достатньо рішення облради. Тож, поспішивши, КП встигло витратити з бюджету 23 мільйони гривень. Тепер «у разі чого» доведеться звітувати, навіщо зарили в пісок такі кошти!

Керівництво «Дніпроприродресурсу» нав’язало дискусію з приводу, чиє рішення вище і має більшу юридичну силу — облради про передання земельної ділянки у комунальну власність і право користування нею комунальному підприємству чи сільради про відмову КП в дозволі. Щоб це з’ясувати, сільській раді довелося позиватися до обласної. У цій тонкій справі розбирався суд першої інстанції, а потім апеляційний та касаційний. Останній, касаційний, став на бік Єлизаветівки: без її згоди чинне законодавство не дозволяє подібного самоправства навіть Кабміну чи Офісу Президента.

Здавалося б, ось і крапка в цій історії. Але «Дніпроприродресурс» спробував «обіграти» сільраду. Про це стало відомо з висновків держпідприємства «Південукргеологія», підготованих на замовлення комунального підприємства. Вони зводилися до нібито відсутності впливу видобутку пісків на ділянці «Дніпроприродресурсу» на прилеглі території. Але, замовивши оцінку впливу своєї діяльності на довкілля, КП зазначило Сотницьку ділянку як таку, що прилягає до землі, отриманої ним від облради. Тобто подало неправдиву інформацію.

Отож зі звітом про те, що своєю роботою КП нібито не завдасть довкіллю жодної шкоди, його керівництво помчало в столицю по дозвіл на продовження видобутку піску. Однак Держслужба геології та надр пригасила їхній запал, вказавши, що їм без громадських слухань і позитивного рішення сесії місцевої ради не обійтися. Була й інша причина. У Держгеонадрах звернули увагу на трохи «дивну» заявку щодо надання спецдозволу. Починалася вона проханням про дозвіл на вивчення пісків, а закінчувалася проханням про їхній подальший видобуток. Гадаєте, випадково так хитромудро «закрутили»? Звісно, ні. Геологорозвідка здійснюється саме з метою подальшого розроблення надр. Але навіщо розвідувати родовище, якщо не відомо, розроблятиметься воно надалі чи ні? Щось тут не так, зробили висновок у службі й залишили прохання дніпровського КП без задоволення.

Проте й це не остудило запалу очільників «Дніпроприродресурсу». І вдруге, і втретє вони оббивали пороги Держгеонадр, але там щоразу пересилали заявку до Єлизаветівки: мовляв, що скажете з цього приводу, шановні сільські депутати? Відтоді КП й судиться з сільрадою, прагнучи визнати протиправним і скасувати рішення депутатів про відмову у видобутку піску на їхній території. У своєму черговому позові, вже не криючись, написали, що «відмова сільської ради порушує права та інтереси позивача, оскільки створює перешкоди для господарської діяльності і виконання статутних завдань та наданих доручень». Мовляв, без спецдозволу позивач не може дослідити піски щодо їхньої придатності для будівництва автошляхів і налагодити їхній промисловий видобуток, що є нагальним.

Першу перемогу Єлизаветівка здобула торік у квітні. Дніпропетровський окружний адмінсуд став на бік сільради та її громади. Затим і Третій апеляційний адміністративний суд погодився з рішенням окружного, відхиливши апеляційну скаргу КП. Однак і після цього комунальне підприємство не заспокоїлося. Наприкінці січня нинішнього року Касаційний адміністративний суд Верховного суду України прийняв скаргу «Дніпроприродресурсу» на рішення обох дніпропетровських судів, відкривши касаційне провадження. Судове переслідування непокірної сільради триває...

ТИМ ЧАСОМ піщаний промисел на Дніпропетровщині сягнув масштабів епідемії, на яку й карантин не поширюється. Приміром, тутешній річковий порт — філія ПАТ «СК «Укррічфлот» — видобуває пісок біля міста Верхньодніпровськ. Без належного оформлення прав на користування надрами водойми, а значить, без орендної плати та сплати податків за виробничу діяльність... Однак така діяльність ще з 2009-го залишалася не поміченою ні правоохоронцями, ні іншими органами центральної влади і місцевого самоврядування. І не випадково: до цього причетні мільярдер Костянтин Григоришин, який контролює «Укррічфлот», а також одна з кіпрських офшорних компаній Юлії Льовочкіної — сестри глави Адміністрації президента В. Януковича Сергія Льовочкіна. Нині слідчим управлінням Національної поліції в області порушено кримінальне провадження за ч. 2-ю ст. 364-ї КК України. Надія на справедливість жива!