Наша пошта

Мій лист про все

Олексій ПЕРЕДЕРІЙ.

с. Мала Білозерка

Василівського району

Запорізької області.

САМЕ так колись у «СВ» назвала свій допис Ольга Герасим’юк. Ось і я бодай контурно спробую охопити неосяжне, але болюче сьогодення. А спонукав мене до цього репортаж із всеукраїнської акції протесту «Рік Зеленського — рік реваншу». Загалом нині багато чого засмучує, доводиться постійно стримувати свої емоції, але тут, коли загроза самій незалежності держави, — несила мовчати.

Куди сьогодні дивиться СБУ? Хоча нічому дивуватися, добре знаємо, чия вона за суттю. А ще не стерлися з пам’яті часи совіцького КДБ, коли не всіх і кидали до кутузки, а проводили роз’яснювальну роботу. До мене приїздили районні інструктори, щоб контролювати дописи в рубрику «Листи робочих людей». Чи не рухівець випадково? Тоді злякана комуністична партія навіть дітей страхала рухівцями. А нині поглянули б покійні дисиденти та всі борці за незалежність України й жертви, яке сміття спливло на зеленоросійських хвилях. Віщають медведчуки—рабиновичі, карасьови, піховшеки і шуфричі з їхнім букетом мов.

З обмеженого вибору реалій наш порятунок один — це блок НАТО, який ми втратили ще 2005-го. А затим Янукович не підписав, бо Кремль заборонив. Тож не мовчіть ті, хто має рупор віщання і українське нутро.

...Щось не посилає нам Усевишній шевченківського Вашингтона. Навпаки, за нашої беззубої толерантності будемо квоти просити в етноменшин на місце українців на вищих щаблях влади.

І оскільки моє послання — «про все», то закінчу особистим. Кілька років тому гепнувся я з коня, везучи пашу. Але не на поетів «білий сніг», а на чорну землю поперек битого шляху. Внаслідок травми маю коротшу кінцівку. Ортопедичне взуття міряють у Запоріжжі, шиють у Дніпрі. А на районній взуттєвій фабриці соцзахист не дозволив замовити. «Пункти», «параграфи» забороняють. Гадаю, я не один такий в Україні. Як би порушити це питання?