Архів
Вівторок,
7 липня 2020 року

№ 50 (19798)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну
  • Постаті

Мудра, сильна, віддана

Володимир БУРБАН.

За припущенням істориків, цього року виповнюється 1130 літ од дня народження рівноапостольної Великої княгині київської Ольги (у хрещенні Олени), української державотворки, «наймудрішої серед чоловіків», як називали її сучасники.

КНЯГИНЯ Ольга належить, безумовно, до числа найвидатніших жінок світу. І не тільки завдяки високому соціальному статусу. Це була виняткова, непересічна особистість. Нелегко окреслити її портрет: «так» і «ні» сусідять у її біографії. За туманцем історії, мінливим флером минувшини вона сприймається по-різному: то прямодушною і відкритою, то жорстокою і мудрою, то, зрештою, святою. Австрійський письменник, знаний майстер історичного портрета Стефан Цвейг, досліджуючи таємниці й неясні місця біографії шотландської королеви Марії Стюарт, зауважував: «Правда так густо перемішана з брехнею, а факти з вигадкою, що можна, по суті, обґрунтувати будь-яку точку зору». Це ж саме можна сказати і про життя та діяння давньоруської княгині.

Навіть про її походження існує безліч гіпотез і легенд. Одна з них, романтична, оповідає, що Ольга була дочкою простого перевізника, яку побачив князь Ігор і відразу закохався. Дехто з істориків наполягає, що вона болгарка знатного походження, інші — що донька псковського князя. Є й версія, що її батько — варязький князь Олег. Аристократичне походження засвідчується, мовляв, тим, що княгиня вже замолоду швидко знаходила спільну мову з королівськими дворами Європи. Найвірогідніше, її дитинство минуло в с. Видубах біля Пскова. Вся її майбутня діяльність позначена виразним слов’янським духом.

Її заміжжя за князем Ігорем було щасливе. Але якось князь подався у древлянські землі, щоб накласти додаткові податі, а потім повернувся ще раз. Обурені древляни схопили Ігоря і жорстоко розправилися з ним — розчахнули, прив’язавши до верхівок двох нахилених дерев.

Ольга поквиталася з древлянами не менш жорстоко. Коли древляни прибули до Києва з посольством та ще й запропонували Ользі вийти заміж за їхнього князя Мала, невтішна вдова звеліла закопати послів живцем, а тих, хто прийшов пізніше, спалити у лазні. Ольжине військо вирушило до древлянської столиці Іскоростеня і обложило його. Міщанам, за легендою, запропоновано було сплатити зовсім легку данину — по два птахи з кожного двору. Ольга наказала прив’язати до ніжок голубів запалений трут і випустити їх. Незабаром Іскоростень запалав у пекельному вогні.

Ліна Костенко у «Древлянському триптиху» з гіркотою і болем писала:

Отак помстилася

мудра княгиня Ольга.

Але що ж воно винне, оте

древлянське немовляточко,

що згоріло у лозовій колисці?

І ота бабуня —

рятуйточки! — що

за димом у двері

не втрапила?

І ота дівочка, що горіла

на ній сорочка,

а вона бігла, а сорочка

ще більше горіла...

До Ольги привели юну дочку древлянського князя Мала, і вона взяла князівну собі у рабині-ключниці. А згодом її син покохав ту рабиню. Народився в них хлопчик. І це був Володимир-Хреститель.

Треба сказати, що в біографії княгині Ольги помста за чоловіка була, по суті, єдиним кривавим епізодом. Події примусили її пильніше поставитися до системи оподаткування, запровадити нові «устави» та «уроки». Надходження розподілялися так: дві третини йшло на потреби Києва, одна — до Вишгорода, резиденції княгині.

Правила Ольга протягом 20 років — тихо і мирно. Постійно роз’їжджала країною — то підводою, то саньми, закладала нові міста і села, добирала і призначала воєвод. Відвідувала племена, щойно підкорені Руссю.

Княгиня виявила неабиякий дипломатичний хист, зміцнювала міжнародні зв’язки, передусім із Візантією. Ніщо так різко не повернуло лінію життя Ольги, як відвідання Константинополя. Тут, у розкішному Софійському соборі, вона прийняла християнство. Її хрещеним батьком став патріарх та імператор Константин Багрянородний. Це одна з версій. Інша твердить, що Ольга охрестилася ще до візиту до Царгорода у Києві. Як би там не було, це був перший крок до європейської цивілізації. «Королева ругів» налагодила відносини з Римською імперією, зокрема, з її німецькою провінцією зі столицею в Ахені.

Перевести на християнську стезю свого сина Святослава, який почав правити Руссю ще за життя Ольги, не вдалося. Та й Святослав, названий Хоробрим, більшість часу проводячи у походах, був далекий од мирського життя. «Козак на престолі», — так казав про нього історик М. Грушевський. Син гідно продовжував справу матері на зміцнення держави. Відомий тим, що перед походом попереджав противника: «Іду на Ви!».

Княгиня Ольга померла 969 року, її саркофаг зберігається у київському Софійському соборі. Ще за домонгольських часів канонізована православною церквою як рівноапостольна.

Велич і слава першої української святої живуть у віках.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Анонсували підвищення
Читати
На Буковині — уповільнення
Читати
Обіцяють, що електрика не подорожчає
Читати
Повернули фінансування
Читати
За німецькими лекалами
Читати
Знайшлися кошти
Читати
Скасовано кримінальну відповідальність
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове