Архів
П’ятниця,
3 липня 2020 року

№ 49 (19797)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну
  • Наше військо

Амазонки у вінках

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Донецька область.

Карина (ліворуч) і Катя.

Олена.

Дівчата плетуть вінки. Ні, не дівчата, амазонки. Так називали жінок-воїнів у часи грецького історика Геродота. Напередодні свята Івана Купала я зустрів одразу трьох амазонок — Катю, її маму Олену та Карину.

ЗВЕЧОРА в цих місцях було неспокійно. Спершу працювала «стрілкотня» — чулися автоматні й кулеметні черги. Потім почалися «приходи», тобто приліт гранат підствольних гранатометів та реактивних гранат, випущених з РПГ. До мін, як кілька днів тому, не дійшло. Можливо, тому, що наші після мінометного обстрілу добряче відповіли, хоча дозвіл на «отвєтку» зараз отримати непросто. Його дають, тільки коли явна загроза. А цієї ночі «просто» вибухали ворожі гранати.

Ще не так давно Катя кидала свій вінок у Журавлівське водосховище чи пускала за водою на річці Харків. Дівчина закінчила Харківський національний технічний університет імені Василенка, який раніше називався «механізації сільського господарства». Вивчилася на інженера, фахівця з переробки сільгосппродукції. Тобто знає всі тонкощі та секрети виготовлення масла, сметани, ковбаси, шинки… Професія нині затребувана. Однак довелося розпрощатися з нею до мирних часів. Протягом останніх трьох років Катя втратила рідних людей. У 2018-му — рідного дядька й хрещеного, що був за батька. Він воював у батальйоні «Айдар». 2019-го загинув її хлопець…

Її мати Олена з позивним «Відьма» каже, що донька потрапила в зону бойових дій не випадково, адже народилася в родині патріотів. Мати спершу була волонтером, потім стала старшиною артилерійського підрозділу. Поряд із нею воює її чоловік.

— Іноді мені здається, що Катя боїться втратити і нас, тому й підписала контракт, аби бути ближче до сім’ї, — розповідає Олена. — От і вийшло, що всі ми переселилися на «передок».

Карина ж родом із Золочева, що за півсотні кілометрів од Харкова. Саме біля цього містечка знаходиться Сковородинівка, де похований видатний український філософ Григорій Савич Сковорода. Там, над ставком, щороку відбувається обласне фольклорне свято й запалюють величезне купальське багаття. Карина не раз їздила туди і брала участь в самобутніх дійствах. Звичайно, плела пишний вінок із запашних трав. Але це було ніби в іншому житті, немовби сотню років тому.

Останні ж чотири роки вона на війні. Підписала контракт, коли їй ще не було дев’ятнадцяти. Починала служити кухарем, адже у професійному коледжі здобула відповідну професію, потім воювала в піхоті… Зараз вона артилерист. Військова професія тривожна й небезпечна. Захищає маму, брата, сестру і двох своїх дітей, аби вони жили під мирним небом і не бачили того, чого надивилась на війні вона.

…Дивлюся на знімки, де дівчата плетуть вінки. Дивуюсь — світлини зроблені недалеко від передової, а якими мирними вони вийшли в мене. Але ж довкола війна, гинуть хлопці. Кілька днів тому російський снайпер убив нашого досвідченого воїна, героя… Ми воліємо про це в мирних містах не згадувати, женемо від себе ці думки. Не дивимося правді у вічі, коли чуємо, що на наших кордонах скупчується дедалі більше російських військ, що у вересні, коли закінчаться навчання на Кавказі, де відпрацьовується вторгнення в Україну, вся ця багатотисячна орда може посунути на нашу землю. Заспокоюємо себе: «Якось воно мине».

Мовчить Президент, у голові якого війна закінчилась, не говорять про неї урядовці. А ці дівчата воюють. І не забувають плести на Купала вінки…

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Планове підвищення
Читати
Через політичний тиск
Читати
Відповідальність посилено
Читати
Декому дозволили
Читати
Плагіатора — геть!
Читати
Можна «гнати» всім
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове