• Далеке-близьке

Озеро у подарунок

Василь ГОРВАТ.

Закарпатська область.

Рукотворне озеро в селі Нижній Студений — слід на Землі, що залишив після себе Андрій Миголинець.

Федір Миголинець, родом із гірського села Нижній Студений Міжгірського району, веде життєпис свого роду. Це ціла повість про людей і їхні долі, які переплелися з історичними подіями. Її ніяк не вмістити у газетні рядках, але декілька цікавих історій із цього літопису все ж хочу переповісти.

ПРЕДКИ сучасних Миголинців носили прізвище Мігаль, жили в Ужгороді, працювали переважно нотаріусами. Колись один із них перебрався на Міжгірщину. Прапрадід Федора Андрійовича уже мав прізвище Миголинець, був метрикарем і перекладачем у спілкуванні урядників із селянами, вчив грамоті односельців.

Батько Федора Андрій народився здібним до науки, до вивчення мов. Іще в 15 років почав просвітницьку діяльність у сільській хаті-читальні. Коли почалася Друга світова війна, його разом з іншими односельцями забрали на оборонні роботи в Дебрецен, де він і зустрів прихід радянської армії.

Хлопці ховалися в підвалі, поки стрілянина не вщухла. Вийшовши зі сховища, побачили радянських військових із автоматами. Офіцер наказав вишикуватися. «Кто такіє?» — грізно спитав, пересипаючи слова нецензурною лайкою. Хлопці почали пояснювати: «Ми тут мусили робити, ми мирні люди». Нічого не зрозумівши, офіцер спитав, хто з них говорить російською. Її знав Андрій — вивчив, коли ходив у хату-читальню. Тут же його призначили перекладачем і мобілізували. З боями дійшов до Берліна, де розписався вуглиною на рейхстазі.

Повернувшись додому, вчорашній боєць записався в колгосп. Був активний, заповзятий. На той час на Міжгірщині було неспокійно. Село Нижній Студений розташоване на межі Івано-Франківської і Львівської областей — там, де загони УПА воювали проти більшовицької влади. Службовці НКВС вирішили заслати Андрія Миголинця до упівців — вигадали легенду, підготували фальшиві документи, матеріали про заплановані облави і відправили в гори.

«Батько йшов довго, — переповідає історію Федір Андрійович. — Аж ось його перестріли незнайомі з автоматами. Спитали: «Хто ви й куди йдете?». Батько відповів, що заблукав. Йому зав’язали очі й десь через годину привели у лісову криївку. Головний запросив сісти, підкріпитися консервами».

Потім командир УПА запропонував поговорити начистоту. У розмові виявилося, що йому відомо, хто такий Андрій, з якої він родини, хто йому підготував фальшиві документи… Як видно, українські повстанці мали у селах прихильників і досвідчених інформаторів. Заперечувати не було сенсу, Андрій розповів, яку інформацію він має отримати для НКВС. Йому підготували матеріали й відправили додому. А невдовзі між повстанцями та енкавеесівцями відбувся бій…

Відтоді Андрій Михайлович дуже змінився. Відмовлявся від усіх посад, працював колгоспним сторожем, затим фуражиром. Єдине, що узяв із минулого, — любов до усної народної творчості. У навколишніх селах записував пісні, казки, коломийки, балади, надсилав їх столичним науковцям. Листувався з видатним поетом і етнографом Максимом Рильським, їздив на його запрошення до Києва. У сімейному архіві зберігається фото, де вони поруч.

…Колгосп у Студеному потребував свого зоотехніка-ветеринара, і Андрій Миголець хотів, щоб цієї спеціальності набув його син. Голова колгоспу теж заохочував до цього. Тож Федір став студентом львівського інституту.

Під час практики в одному з колгоспів, де вирощували свиней породи бекон, Федір придбав двох поросят для батьків. На вигляд вони дуже відрізнялися від звичних: довгий тулуб, гострий писок.

— Це що, цуценята? — пожартувала мама, коли їх побачила. А батько сердито докинув: «М’яса із них я точно видіти не буду».

Федір, давши батькам вказівки, як годувати поросят, повернувся на навчання до Львова. Через деякий час одержав телеграму від батька, щоб їхав додому. Стривожений, переступив через поріг домівки і чує:

— Заколов я твоїх свиней. І що побачив: шар сала, шар м’яса і знову шар сала! Що тепер робити? Куди це годиться?

Заспокоївшись, батько вирішив усю свинину покоптити.

Невдовзі після того на гостину в село завітало районне начальство. Уздрівши на столі копчене сало, яке нарізав батько, один із гостей здивовано спитав: «Звідки у тебе бекон?».

Не менш здивований батько, який уперше почув, щоб сало назвали беконом, розповів, що має його аж із двох свиней. Того ж вечора весь бекон перевантажили у машину начальства     , а господар отримав 1200 карбованців — дворічну зарплату місцевого колгоспника…

…У Нижньому Студеному є гарне чисте озеро, де дуже люблять відпочивати і місцеві, і гості краю. На жаль, сьогодні мало хто знає, що ця водойма рукотворна, з’явилася вона півстоліття тому.

Якось у розмові з головою місцевого колгоспу про майбутнє села Андрій Михайлович запропонував викопати озеро неподалік потічка. Керівник господарства погодився, що це гарна ідея і… доручив йому це зробити.

Андрій Миголинець зі своїм племінником-трактористом узялися до роботи: підготували відповідне місце в улоговині, обгородили дамбою. Десь через півроку потічок наповнив западину водою — так і з’явилося в селі величеньке озеро. Спробували розводити там коропів, але через холодну воду цей вид там не прижився. Втім, із часом озеро заселилося — птахи занесли пстругів, іще якусь водну живність… Отакий подарунок зробив односельцям Андрій Миголинець.