• Точка зору

Що чекає Україну

Анатолій АМЕЛІН,

економіст, співзасновник
Українського інституту майбутнього.

Одразу зазначу: знаючи Володимира Зеленського особисто, я певен у його порядності та чистоті намірів. Але «хороша людина» — це не професія, тим паче коли вона Президент і лідер нашої країни.

САМЕ ЛІДЕР, тому що у нас де-факто президентська республіка: у Глави держави — монобільшість у парламенті, а персоналії прем’єра і міністрів він схвалює особисто. А отже, несе відповідальність за все, що відбувається в країні.

Проблема №1 — компетентність. Це той самий ефект Даннінга — Крюгера, коли її відсутність (у держуправлінні, економіці, політиці) не дає змоги адекватно оцінити ситуацію, найняти правильних людей і, тим паче, поставити їм правильні завдання.

Насправді нерозумно думати, що лідери інших держав народилися політиками. Ні. Анґела Меркель, наприклад, за освітою фізик. У політиці з 1989 року. Емануель Макрон спершу навчався на психолога, потім уже здобув освіту з публічного адміністрування та 2004 року почав кар’єру в міністерстві економіки. Борис Джонсон вивчав класичну літературу, працював журналістом. У політиці з 2001 року.

Не проблема, якщо топменеджер не має спеціальних знань. Він завжди може посилити себе необхідними фахівцями, адже «короля робить почет». Але для цього потрібно бути сильним менеджером, який прагне до мети і не боїться мати поруч професіоналів.

Проблема №2 — цілі. Я певен: В. Зеленський, не будучи фаховим політиком, і в страшному сні не хотів би побачити себе в сьогоденні. Процитую Черчилля: «Чим відрізняється політик від державного діяча? Політик думає про наступні вибори і рейтинги, державний діяч думає про наступні покоління». Нинішній Глава держави заявив, що йде на один термін, а отже, рейтинги йому не важливі. Однак у програмі кандидата В. Зеленського, на жаль, не було стратегічних цілей. Містилися важливі тактичні завдання, проте навіть вони не виконуються, оскільки бракує розуміння того, як їх досягти.

Скажімо, мета: «Заможний громадянин — заможна держава». Що пропонувалося — детінізація, захист інвесторів, прозорий ринок землі. Досі нічого не реалізовано, нема навіть плану втілення. А низка рішень В. Зеленського щодо миру, увічнених у фразі «треба просто припинити стріляти», від самого початку не мали перспектив.

Проблема №3 — несприйняття критики і залежність від овацій. Напевно, це головна проблема. Критика — це не погано, не критикують тільки того, хто нічого не робить. Ба більше — ті, що кажуть правду в обличчя, не стрілятимуть у спину. Але заперечення цього не дає В. Зеленському адекватно реагувати на конструктивну критику, зокрема за кордоном. І ідеї, навіть хороші, відкидаються тільки тому, що їх пропонують опоненти.

Водночас у Зеленського залишається залежність від народної любові. Адже щотижня проводяться виміри рейтингів, і чимало рішень спочатку тестуються під час опитувань, а лише потім приймаються.

Проблема №4 — кадри. Вона логічним чином виходить із попередніх. Справжній лідер не боїться взяти у свою команду сильних менеджерів. Вони роблять його сильнішим. Слабкий менеджер наймає слабких, щоб «не підсиділи». Оточення Зеленського боїться його образити і не говорить правди, завдаючи йому цим ще більшої шкоди. Він міг би стати найкрутішим лідером Європи, якби брав у команду потужних менеджерів і лідерів із баченням, досвідом. Але…

Кадрова чехарда триває, зарплати чиновникам урізаються, і жоден адекватний професіонал сьогодні не готовий іти на держслужбу. Теза «Кадри вирішують усе» актуальна як ніколи.

Проблема №5 — у В. Зеленського нема свого Кахи Бендукідзе. Всі перераховані негаразди не були б негараздами, якби поруч нього був наставник, який має і бачення, і великий управлінський досвід. Він міг би знизити рівень помилок і допомогти правильно вибудувати складну систему, для якої у нинішнього президента не вистачає компетентності. Але В. Зеленський поки що вважає за краще купатися в теплій ванні, яка стоїть на багатті, що розгорається.

Що далі? Майбутнього не знає ніхто. Але сценарії очевидні.

1. Основний, песимістичний (за яким ми йдемо і який активно розвивається). Зеленський втрачатиме управління системою. Монобільшість розвалиться. Роль регіональних князьків прогресуватиме. Для ухвалення рішень у парламенті все більше будуть проявлятися союзи з проросійськими силами, і їхні «хотілки» зростатимуть. Разом із падінням рейтингу звужуватиметься коридор можливостей для В. Зеленського. Продовжиться стагнація економіки, рівень життя людей падатиме, а за ним — і рейтинг. Уплив проросійських сил, навпаки, посилюватиметься, як і ймовірність дочасних парламентських виборів, а за ними й дострокової відставки Президента.

2. Можливий. Розв’язання проблеми починається з її усвідомлення. Заміна В. Зеленським свого оточення на професіоналів, людей із баченням, досвідом, мотивацією, значно поліпшить керованість системою. Так, свого Бендукідзе у нас нема, але ніхто не заважає мати колективного радника — внутрішній аналітичний центр, який оперативно й неупереджено готує для Президента аналітику, аналіз сценаріїв та проєкти важливих рішень і допомагає контролювати виконання завдань, поставлених уряду, та шукати і наймати професіоналів. Наявність цілей і оновленої команди для їх реалізації швидко дасть економічний ефект.

Який сценарій обере В. Зеленський, ми побачимо найближчим часом. Поки що для оптимізму підстав мало.