• З літопису наших днів

Засекречені рішення

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Житель села Писарівка Шаргородського району Володимир Пасічник ніколи не думав, що на схилі років йому доведеться добиватися справедливості через газету. Про свої теперішні земельні перипетії 69-річний чоловік не може говорити спокійно — душать сльози образи.

— ВСЕ МОЄ життя минуло на очах односельців, — каже він мені. — Трудився там, де потрібні були мої знання і руки, — трактористом, завідував фермою, а коли вийшов на пенсію, то ще одинадцять років обслуговував сільський водогін. Виховав двох дітей. Син Олександр — кадровий військовий, чотири рази побував у гарячих точках на Сході України. На законних правах йому в селі виділили два гектари землі, й тепер мені цим у сільраді дорікають, мовляв, вистачить з вас, користуйтеся наділом разом із сином. Та що я маю до тієї землі? Йому свою сім’ю треба годувати. А ми з дружиною Галиною мешкаємо окремо і тримаємо двох корів. 27 років користувалися сорока сотками землі, а тепер хочуть у нас їх відібрати. Кажуть, нібито для атовців, але я не вірю нашій сільській владі, бо вона тільки прикривається цим, а насправді роздає землю своїм родичам… Мене дуже образила землевпорядник сільради Олена Василик. Коли я прийшов до неї після Нового року з’ясувати питання про приватизацію тих сорока соток, то вона мені стільки образливих слів наговорила, так кричала…

— Ми дуже обурені тим, як ставляться до літніх людей у нашій сільраді, — каже місцевий активіст пенсіонер Віктор Копистиринський. — На жаль, не тільки Володимир Пасічник потрапив «під роздачу» землевпорядниці. Про це ми написали в листі до «Сільських вістей», бо лише так можемо донести до широкого загалу те, що робиться зараз у нашій Писарівці.

«…Ми просимо допомогти нам розібратися в земельних питаннях, оскільки в сільській раді добитися нічого не можемо, — йдеться у листі. — Справа в тому, що багато жителів роками тримали в оренді земельні ділянки по 40, 50, 25 соток в межах села. Тепер же землевпорядник Василик Олена Петрівна, не повідомивши цих людей, виносила на сесію питання про надання земельних ділянок по два і одному гектару для своїх депутатів і своїх родичів та кумів. Тим часом не від усіх бажаючих отримати земельні наділи приймалися заяви. Пояснювали це тим, що у них немає поштової адреси. А наближені люди почали ліпити ці гектари до хат, які вже давно порозвалювались, а деяких зовсім нема. Коли місцеві приходили писати заяви до сесії сільської ради про надання земельних наділів, то їм відмовляли навіть в папері, не надавали зразка написання заяви…». (З деякими змінами подано мовою оригіналу. — В. З.).

— Ще за колгоспу моїм батькам наміряли сорок соток землі в долині, де сходяться дві річки — Мурашка та її притока Лішина, — продовжує Віктор Копистиринський. — Останніх сім років я користуюся нею і справно сплачую податки. Хотів її узаконити, та землевпорядник сільради відмовила: «Ми ні з ким не складаємо договорів оренди, бо це дуже багато роботи…». А тим часом селом іде поголос, що сільські депутати вирішили забрати долину в теперішніх користувачів землі. Ми хотіли побачити офіційне рішення, але в сільській раді сказали, що цей документ «засекречений».

Коли люди дізналися, що в них ці ділянки відбирають, поїхали в район у прокуратуру, в земельний відділ, до адвоката, і скрізь їм казали одне і те ж: що рішення сесії законне і ніхто не має повноважень його скасувати. Але в сільській раді показати його відмовляються. Коли ми прийшли до сільського голови Сауляка Володимира Васильовича вимагати пояснень, як роздається земля в Писарівці, то він почав погрожувати викликом СБУ, звинуватив нас у наклепах. Тим часом звіт сільського голови перед громадою не проводився вже три роки…

В Юрія Маркульчака, батька учасника АТО, теж відібрали двадцять соток, які віддали кумі землевпорядниці, а його синові Андрію виділили два гектари на мочарах, де навіть трактори топляться, то він від тієї землі відмовився…

Коли я попросив сільського голову Володимира Сауляка прокоментувати ситуацію, він лаконічно мовив: «Це наші будні села, а всіх колотить Віктор Копистиринський, з яким, до речі, я перебуваю у дружніх стосунках… Щодо тієї ділянки землі, від якої відмовився свого часу учасник АТО Андрій Маркульчак, то ми передали її в користування іншому воїну-землякові. Нехай не зводять наклеп — я таки звітую перед громадою, маю за п’ять років аж сім протоколів зборів. Може, мало люду збирається, то це не моя провина…».