• Геополітика

«Первородний гріх» Америки

Михайло ГУБАШ.

Напис на плакаті протестувальниці: «Не стріляйте».

Проблема расової нерівності у Сполучених Штатах давня, власне, тягнеться вона від утворення держави. Тому її називають «первородним гріхом» Америки, маючи на увазі рабство: саме в цьому стані починалося заокеанське життя доправлених із Африки чорношкірих «переселенців».

_{Від Кінга до Флойда}

ЗАГИБЕЛЬ афроамериканців внаслідок поліцейського свавілля типове для США явище. Таке відбувається там щороку. За статистикою, торік правоохоронцями було вбито 590 темношкірих, і тільки один відсоток поліцейських визнано винними в порушенні закону. Хоча заради справедливості слід зауважити, що від рук кримінальних елементів щорічно гине приблизно така ж кількість захисників закону. Та це, певна річ, їх не виправдовує, тому час од часу «узаконені» вбивства стають приводом для досить масових протестів громадськості.

Але такого масштабного і «гарячого» обурення, як тепер, в США не було з 60-х років минулого століття, коли на вулиці та площі виходили сотні тисяч і навіть мільйони учасників соціальних протестів і антивоєнних рухів, те ж саме мало місце після вбивства у 1968 році борця за права темношкірих Мартіна Лютера Кінга.

Чому саме трагедія 46-річного Джорджа Флойда стала тим спусковим гачком, який знову вивів на вулиці мільйони людей і «поставив на коліна» поліцію? Мабуть, усім зрозуміло, що це не якась випадковість — протистояння вміло керується і розпалюється, зокрема й у багатьох ЗМІ. Хто ж є ляльководом масових протестів і бунтів, а також численних погромів і випадків мародерства?

_{У чиїх руках нитки?}

ВІДПОВІДЬ на це запитання, можливо, дістанемо з часом. Поки що за руку нікого не схопили. А от версій уже висунуто чимало. Одні аналітики звинувачують глобалістів, які зацікавлені в послабленні будь-якої держави, щоб перебрати її функції і керувати світом самим. Другі вказують на політиків, зокрема представників Демпартії США, які прагнуть відправити Д. Трампа у політичне небуття. Треті у погромах і сутичках побачили також російський слід, звинувативши Москву у фінансуванні радикалів та підбурюванні демонстрантів у соцмережах. Є й такі, хто за всіма цими буремними подіями розгледів волю Вищої сили, яка запустила в дію так званий закон бумеранга, внаслідок чого Сполучені Штати мусять відчути на собі всі наслідки «кольорових революцій», за якими вони нібито стояли в різних країнах світу. А ось президент США звинуватив у насиллі екстремістський антифашистський рух «Антифа» і пригрозив визнати його терористичним, а проти демонстрантів вивести армію. І т. д., і т. п.

_{Дискримінація буває різною}

ТРЕБА зауважити, що проблема не є суто расовою. Значною мірою вона й соціально-економічна. Багато афроамериканців не можуть вирватися з бідності. У відсотковому відношенні безробіття серед них завжди значно вище. Як і число кримінальних елементів. А тут ще коронавірус додав лою у вогонь — через карантин рівень незайнятості в Америці всього за три місяці зріс із 3,5% до 15%. Без зарплати залишилися понад 40 мільйонів громадян — рекордна кількість із часів Великої депресії 30-х років минулого століття.

З іншого боку, заявляють опоненти, чимало афроамериканців не хочуть працювати. Вони отримують соціальну допомогу, яка забезпечує більш-менш пристойне життя — є що їсти, є де жити. Таке собі соціальне утриманство, котре, на думку влади, мало б позбавити бідняків причин до протестів. Крім того, наче вибачаючись за «первородний гріх», влада вже кілька десятиліть поспіль надає певні пільги «зневаженим і скривдженим». Тож ще у 1990-х там жартували: щоб тебе взяли на роботу поза конкурсом, треба бути або темношкірим, або геєм, або представником якоїсь нацменшини. Тобто класичний білий американець фактично піддавався дискримінації за… колір своєї шкіри.

Загалом все це накладається на помітну політичну поляризацію всієї країни останніми роками. При цьому не можна сказати, що відбувається протистояння «чорних» і «білих». І серед тих, і серед тих є немало людей з абсолютно різними поглядами — від украй демократичних і толерантних до екстремістських (не бракує радикалів усіх штибів на кшталт ку-клукс-кланівців або адептів «чорного расизму» щодо білих).

_{Офіційний ляпас «живій легенді»}

РАСОВУ проблему певною мірою можна проілюструвати історією легендарного темношкірого легкоатлета Джессі Оуенса — героя і тріумфатора Олімпійських ігор 1936 року, які відбулись у Берліні. Його, як і інших американських спортсменів, агітували бойкотувати «гітлерівську» Олімпіаду. Мовляв, у Німеччині розквітає расизм — там гноблять євреїв і циган. І майбутній чотирикратний олімпійський чемпіон вирішив не їхати «до расистів». Але йому нагадали про американські реалії — «вхід тільки для білих» та інші вияви расової сегрегації. І він все-таки вирушив на Олімпіаду-36, де завоював чотири золоті медалі у змаганнях із бігу на 100 та 200 метрів, у спринтерській естафеті і стрибках у довжину. При цьому встановив кілька олімпійських і світових рекордів.

Таким чином видатний темношкірий спортсмен своїм прикладом «вніс поправку» до пропагандистської тези Геббельса і Гітлера про вищість арійської раси. Втім, сам Оуенс згодом зізнався, що розчарував його не Гітлер, а Рузвельт: президент США навіть не надіслав телеграми чотириразовому золотому медалістові. Ні Рузвельт, ні Трумен так і не прийняли спортсмена в Білому домі. Більше того, коли в одному з шикарних готелів було влаштовано офіційний прийом на честь героя Олімпіади-1936, сам він змушений був зайти туди чорним входом і піднятися на потрібний поверх у вантажному ліфті. Це був «офіційний» ляпас не тільки особисто Джессі Оуенсу, а й усій темношкірій Америці.

І лише у 1976 році президент Джеральд Форд нагородив його медаллю Свободи, а три роки по тому президент Джиммі Картер назвав Оуенса (за рік до його смерті) живою легендою Сполучених Штатів…

_{Є над чим мізкувати і працювати}

АЛЕ ПОВЕРНІМОСЯ до сучасності. Вбивство Джорджа Флойда обурило і громадян інших країн. Демонстрації проти расизму й поліцейського свавілля прокотилися від Канади і Бразилії до Нової Зеландії та Австралії. Протестували і в Європі, часом із заворушеннями: Париж, Лондон, Берлін…

Цікавими є думки з приводу наслідків, які матиме криза в США для України. Одні експерти переживають, що наша країна втратить упливового союзника, зокрема й у протистоянні з Росією. Інші лише радіють цьому, мовляв, визволившись із дружніх заокеанських обіймів, зможемо нарешті позбутися зовнішнього керування і, повернувши собі суб’єктність, розвиватися надалі самостійно, без «побажань» і прямих указівок із Вашингтона.

Але, як відомо, святе місце порожнім не буває. Тож на зміну дядькові Сему може зайти Ведмідь із Північного Сходу. І про яку суб’єктність України тоді йтиметься? Просто «зовнішнє керування» змінить вектор. Чомусь напрошується порівняння хріну з редькою… Втім, про смаки, як кажуть, не сперечаються. Тож і владі, і суспільству в цілому є над чим мізкувати і працювати. А там побачимо.