Архів
П’ятниця,
12 червня 2020 року

№ 43 (19791)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну
  • Небайдужі

У пам’яті залишаються не гроші, а справи

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Третій рік поспіль у піднятій із руїн Покровській церкві села Мала Ростівка Оратівського району правляться богослужіння. Реставрацію унікального дерев’яного храму ініціював небайдужий фермер.

ДАВНЯ святиня побудована 1776 року. Про це свідчить запис у книзі «Сказание о населенных местностях Киевской губернии» (1864). Відомо також, що її закрили після революційних подій 1917-го. Хоча старожили розповідають, що службу в церкві правили до середини Другої світової війни, щоправда, таємно, а потім почали використовувати приміщення як клуб, пізніше — колгоспну комору. Довели до того, що перегнилі бані впали всередину, а від самого храму залишилися тільки дерев’яні стіни, які почали заростати чагарниками.

І так за волею Божою сталося, що на довгому віку козацької церкви трапилася не байдужа до історичного минулого людина. Директор ФГ «Агроросток» Микола Вікторович Мотузюк (на фото) родом із Шепетівки Хмельницької області, але Вінниччина теж стала йому рідною. Тому за підтримки істориків, реконструкторів, сільської громади вирішив самотужки відновити храм із надзвичайною архітектурою. Скільки грошей витратив фермер на унікальну споруду, не зізнається, каже, що гроші пам’яті не мають, а збережена церква стоятиме ще роки.

— Я приїхав в Оратівський район 1986 року. Щоразу, коли відвідував Малу Ростівку, зруйнована церква на горі не давала мені спокою. Церква руйнувалася, по суті, гнила, і це боліло. Сільський голова писав листи по інстанціях, їздив навіть на ВДНГ до Києва, клопотав, щоб її забрали, але, оскільки святиня не є пам’яткою архітектури, ніхто не реагував. Тим часом люди (чи як їх назвати) позривали підлогу, дошки добротні дубові порозтягували по господарствах. Із роками від святині залишилися руїни... Отож, зібравши статки, якраз після жнив чотири роки тому взялися до реставрації. Дехто радив нам збудувати нову церкву, мовляв, так буде простіше, а головне — дешевше. Ми не погодилися, хотіли врятувати і зберегти те, до чого доклали рук і сил ті, хто жив у нашому селі за давніх часів, — каже Микола Мотузюк.

Чимало зусиль довелося йому докласти, щоб козацька церква у Малій Ростівці постала перед сучасниками у точно такому вигляді, в якому стояла майже 250 минулих літ. Унікальність споруди в тому, що вона має дерев’яний тетраконх із прибудованою дзвіницею.

На щастя, ніхто Миколі Мотузюку не устромляв палиці в колеса в його благородних діях. Бюрократичної тяганини не було, оскільки церква не значиться як пам’ятка. Та без допомоги спеціалістів не обійшлося. В одну зі столичних експертних установ він доправив старі балки для встановлення надійності їхнього подальшого використання. Після висновків спеціалістів окремі у споруді залишили, але чимало довелося замінити.

— Про складність реставраційних робіт ми сьогодні говоримо в минулому часі, але попервах було дуже непросто, — веде далі співрозмовник. — Почали з того, що підігнали крани, підняли споруду, поставили на колодки, підмурували фундамент, кинули ваги з дубу, постелили дерев’яну підлогу і зробили покрівлю. Всі стіни обробили антисептиком, щоб шашіль не їв. Відновили бані і спорудили дзвіницю. Щодо акустики в церкві, то звук у ній не відлунює і водночас не гасне. В цьому й особливість дерев’яних храмів незалежно від того, якого розміру споруда — велика чи мала…

Всередині відновленої церкви гарний іконостас, залишилося ще впорядкувати територію. По великих святах у храмі править священник УПЦ Іван із сусіднього села Чагів. Щоправда, вірян приходить небагато. Село ж бо маленьке, до двох сотень душ. А втім, тішить, що серед парафіян є діти. Хочу вірити, що наші старання не пропадуть марно, що майбутні покоління вдруге не осквернять козацьку святиню своєю байдужістю і бездуховністю.

До речі, схожа дерев’яна церква Пресвятої Параскеви Сербської тієї пори побудови служить людям в іншому кінці області — в Обухові Мурованокуриловецького району. З нею тут пов’язують кілька випадків зцілення прихожан.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Отримали гроші
Читати
Європа теж підкинула
Читати
Загроза не минула
Читати
Вимоги послаблено
Читати
Пакують валізи. Назавжди
Читати
Дороги чи врожай?
Читати
Найважчим був квітень
Читати
Поки що негусто
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове