Наша пошта

• Рядки з листів

Ось ми й прокинулись

МЕНЕ, багаторічного передплатника «Сільських вістей», написати листа в газету змусило «особливе» обслуговування газової служби. Ще восени 2018-го її працівники приїхали і забрали лічильник для перевірки. Сказали, через місяць встановлять назад. Минуло три, але ніхто й звістки не подав. Довелось самому у свої 89 добиратися в контору. Там пояснили, що прилад вийшов із ладу і треба купувати новий. Придбав ТМ-4 за 1720 грн. Повідомив газівників, а вони у відповідь: «Не такий. Треба ТМ-6, або ж переробляйте всі документи». Куди діватись? Заплатив 3200 грн за ще один новий. Він був із паспортом, печаткою і позначкою «придатний до роботи». Але в газовій конторі сказали, що не встановлять, поки лічильник не пройде звіряння. Тягнули знову три місяці. І нарешті в квітні 2019-го встановили. Ось таке у нас обслуговування населення.

І ще одна проблема, яка допікає не тільки мені, а й багатьом іншим пенсіонерам у селах: передача наприкінці місяця показників спожитого газу. Я для цього навіть спеціально придбав мобільного телефона, бо стаціонарний не підходить. Дзвоню в Харків, позаяк у Кегичівці не приймають. Приємний жіночий голос докладно розповідає, що треба робити і яку кнопку натискати. Але коли доходить черга до власне зазначення показників, то оператори завжди зайняті. Одного разу просидів на телефоні, поки не розрядилася батарея, але так і не зміг передати показників.

Григорій ЧУМАК.

смт Кегичівка

Харківської області.

Дуже велику образу маю на наших перших президентів, які не виконали обіцянок повернути людям радянські заощадження. Ці гроші я відкладала на старість. А тепер, коли вона настала, змушена працювати на пів ставки «технічкою», бо на злиденну пенсію не проживу. Хоча діти й допомагають, мені соромно сидіти в них на шиї, бо самі скрутно живуть.

За Союзу одержувала невелику платню, проте щороку могла їздити у відпустку по путівці. Побувала на Мамаєвому кургані у Волгограді, біля пам’ятника Альоші в болгарському Пловдиві. Часто навідувалась у Москву і скупитись, і подивитись на історичні забудови. Обійшла весь Крим. І скрізь з усіма товаришувала. Болгари були дуже раді нам. А коли відвідувала дядька в Ризі, то попереджав, щоб розмовляла тільки українською мовою, а не російською. Тоді мене це вражало, а нині розумію, чому.

І сьогодні хотілося б мати змогу подорожувати, як іноземці-пенсіонери. Але з моїми статками це неможливо. Мріяла колись поїхати до Швейцарії і вклонитись могилі хазяїна, в якого працював мій батько. Той чоловік захистив від фашистських нелюдів 16 молодих хлопців-остарбайтерів, а сам загинув. Тільки тепер я, на жаль, не в змозі побачити місце його спочинку і подумки подякувати людині, яка врятувала моєму татові життя.

Любов БАТАРІНА.

с. Старе

Сумського району

Сумської області.

Переконаний, що доки в нас існуватиме кучмівська безпланова капіталістична економіка, доти сільське господарство перебуватиме в занепаді. На покращання життя людей і розвиток сільського господарства можна буде надіятись тільки тоді, коли Україну переведуть на рейки планово-ринкової соціалістичної економіки, яка вже багато років працює у народному Китаї. Відтак ми забудемо, що таке безробіття. А руки хазяйновиті й бажання працювати в нас є.

Іван КРИВОКОНЬ.

с. Засупоївка

Яготинського району

Київської області.

Перед президентськими і парламентськими виборами кандидати мало не в груди себе били, обіцяючи, що після їхнього приходу до влади і газ подешевшає, і пенсії-зарплати зростуть, та й загалом одного ранку ми прокинемось у зовсім іншій країні, де нема війни, безробіття, де дороги рівні й люди щасливі...

І ось ми прокинулись. З’явилась нова послуга — платний перегляд телеканалів, окрім як за газ, ще й за трубу гроші вимагають, інакше зовсім відріжуть, безробіття зросло в геометричній прогресії, на Донбасі ворог щодня обстрілює позиції наших бійців, є вбиті й поранені. А українську землю, за яку хлопці проливають кров і ризикують своїми життями, виставлено на торги.

Микола КОЛОМІЄЦЬ.

с. Красносілка

Олександрівського району

Кіровоградської області.