• Нашого цвіту по всьому світу

Голос українки звучить і в Карелії

Тетяна РЯБОКЛЯЧ.

Київська область.

Не обов’язково бути професійною співачкою, щоб гарно виконувати пісні, якщо маєш від природи слух і голос. Але не кожна самодіяльна співачка зможе провести геодезичні вимірювання, описати ділянку земної поверхні, розташування на ній об’єктів і відобразити місцевість на карті. А я знаю таку людину. Це — Тетяна Олексіївна Сібєлєва, яка живе нині у російському місті Петрозаводськ, столиці Карелії.

РОДОМ Таня із села Термахівка Іванківського району. Прекрасний голос отримала у спадок від батьків. Гарно співали і знали багато народних пісень дідусь і бабуся. Всі вихідні та канікули дівчинка проводила в них у селі Мусійки. Там і в Термахівці вона часто виступала у клубах. Співала в шкільному хорі, була учасницею вокально-інструментального ансамблю.

Столичний педінститут підкорити не змогла: на екзаменах недобрала кількох балів. Але не встигла поїхати додому, як нагодилися «покупці» з інших вишів: запрошували до себе тих, хто не вступив. Таня зацікавилася пропонованими спеціальностями — геодезією і картографією. Географію і малювання вона любила, тому прийняла запрошення від викладачів Костромського політехнічного коледжу (раніше він був архітектурний), що в Росії. Коли отримала диплом, за розподілом поїхала в місто Петрозаводськ. До речі, про Карельський край чула не раз від дідуся, учасника радянсько-фінської війни.

— На той час (1980-ті роки) там тривала розбудова і самої столиці, й інших міст, — розповідає Тетяна Олексіївна. — Як працівниця містобудівного інституту «Карелпроєкт» об’їздила всю республіку. Ми повинні були зняти місцевість: визначити всі її координати, зробити характеристику.

На роботі зустріла й свою долю — Володимира Станіславовича Сібєлєва, який має українські корені. Його бабуся по батьку українка, сім’ю якої колись виселили в Сибір «на освоєння земель». У сім’ї Сібєлєвих, з якою поріднилася Тетяна Олексіївна, також люблять співати. Її чоловік ще й добре грає на гітарі.

До хору «Українська пісня» вона потрапила випадково: якось із маленькою донечкою пішли на концерт. Коли заспівали кілька творів, мала каже: «Мамо, ти ж знаєш усі ті пісні, що й вони. Чому б тобі не співати з ними?». Тетяна й підійшла до керівника колективу…

Відтоді минуло понад чверть століття. За цей час хор отримав звання народного. В його репертуарі більшість пісень українські народні. Серед учасників співаки різних національностей, які люблять українську мову як рідну. Багато років хором керує Клара Миколаївна Стасюк, чоловік якої Леонід Іванович родом із мальовничого села поблизу Броварів Київської області. Сюди вони часто їздили у відпустку. З ними ж і наша землячка вирушала в дорогу, щоб провідати свою рідну Іванківщину.

— Ми об’їздили з концертами майже всю Україну, — каже Тетяна Олексіївна. — Часто виступаємо в Москві, Санкт-Петербурзі, інших великих містах Росії. І завжди нас приймають дуже тепло і приязно. Звичайно, об’їздили і всю Республіку Карелія. Тільки цього року гастролювали карельськими містами Піткяранта, Олонець, Сегежа, Шуя, Кемь… Часто нас запрошують у Фінляндію, тож розучуємо пісні й фінською мовою…

Із концертами «Української пісні» Тетяна побувала і в багатьох країнах світу. За цей час дорослими стали доньки подружжя Сібєлєвих. Старша Аня закінчила Київський інститут культури з відзнакою і працює у шоу-бізнесі. Молодша Маргарита вчиться у Волгограді в Державній академії фізкультури і спорту, буде тренером із бальних танців.

Окрім хору (у ньому 35 учасників, 12 з яких чоловіки), Тетяна також бере участь у жіночому ансамблі «Гармонія», де співає різними голосами. Його створила нещодавно у Петрозаводську дівчина з Донбасу. Тетяна Олексіївна вирішила підтримати її. В колективі поки що тільки п’ять співачок, але його вже запрошують виступати.

Тож графік роботи у нашої землячки щільний: репетиції хору, затим — ансамблю, заняття у музично-хоровій школі, гастролі. А що ж геодезія? Відпрацювавши 30 років, Тетяна залишила роботу в проєктному інституті й присвятила себе творчій праці на ниві культури.

Як тільки випадає нагода, приїжджає в Україну: зустрічається з рідним братом Василем і його сім’єю в Іванкові, друзями і знайомими, буває у батьківській хаті в Термахівці, провідує в Мусійках 90-літню бабусину двоюрідну сестру Ганну Ярмоленко. Йде до могил найрідніших і дорогих їй людей — батьків, бабусі з дідусем, брата Дмитра. Намагається приїздити і на День села рідної Термахівки, щоб привітати земляків своїми піснями.