Наша пошта

• Роздум

Добре, що є отчий поріг

Валентин СИДОРОВ.

с. Степове

Новоодеського району

Миколаївської області.

МІЛЬЙОНИ українців полишають рідні домівки і їдуть за кордон, за Т. Шевченком, «голодні злидні годувати», а «новітні можновладці України жирують — аж згинається земля» (Б. Олійник).

Щоб вижити, я теж закрив на замок будинок у Новій Одесі й за символічну ціну купив хату в рідному селі Кіровка, а по-теперішньому Степове, в якому з колишніх 90 хат «дихають» поки що 52. Село ніби те, що було, але геть не схоже на те, коли я бігав до школи, працював у колгоспі, вчителював у сусідніх школах. Одна-єдина наша вулиця за тридцять років жодного разу не ремонтувалась, і нині в жахливому стані — вибоїна на вибоїні. Така ж і дорога до Нової Одеси. За цей час не споруджено жодного нового будинку, натомість розвалено вщент із десяток добротних помешкань. Ставок, свого часу гордість села, висох. Фермери його довели до знемоги, оборавши зусібіч. Клуб — вогнище культури — став місцем німого смутку. Початкова школа і фельдшерський пункт закриті. На забур’яненому стадіоні припинають худобу. І люди інші — сердиті, бо бідні, безробітні. А раніше в них усе було: і зар­плата, і лікарі, і в сусідньому селі пологовий будинок, і доступні ціни, й автобуси тричі на день до райцентру...

Гірко стає, коли подумаю, яке життя чекає на моїх онуків. Не про таку Україну я мріяв, ідучи на референдум 1991-го. Не про таке мріяв і опонент усьому радянському, політичний і громадський діяч часів незалежності Герой України Л. Г. Лук’яненко: «Український парламент уже чверть століття не будував Україну, а руйнував її та забезпечував заможне життя шахраям і пройдисвітам, — стверджував Левко Григорович 10 липня 2018-го в інтерв’ю кореспонденту «Сільських вістей» Михайлові Губашу. — Наслідки нашої державності кожен із нас відчуває на власній шкурі». Я це відчуваю й сьогодні з великим жахом, бо шостий Президент і дев’ята Верховна Рада вже рік біля керма, а наш український корабель «дрейфує» в океані злиднів. Та ще й коронавірус на нашу голову звалився, як прокляття.

Та поки є сила в руках, рідне село і хата з городом допоможуть якось вижити і зігріють душу надією, що ми таки збудуємо колись воістину суверенну державу.