• Точка зору

Європа і «паразити»

Валерій МАЙДАНЮК.

vgolos.ua

Для багатьох українців, зокрема чиновників, євроінтеграція стала своєрідною національною ідеєю фікс, у той час як для інших народів членство в ЄС є лише інструментом для досягнення глибших цілей.

_{Союз на паузі}

НЕСПОДІВАНО одна епідемія, а саме коронавірусу, зруйнувала все те, що українські посадовці повторювали, немов мантру, на кожній публічній зустрічі, наголошуючи на необхідності євроінтеграції та європейських стандартів в усіх сферах приватного і публічного життя. Зрештою, більшість із них до цього так само бездумно повторювали мантри марксизму-ленінізму і таврували ту ж Європу на зборах комсомольців. Проте загальносвітовий карантин де-факто змусив усі країни Євросоюзу замкнутись у власних кордонах, зруйнувавши саму сутність ідеї об’єднаної Європи.

Брюссель, який досі авторитетно й авторитарно роздавав вказівки «єврочленам», сьогодні практично «взяв загрозливу паузу» — тобто самоусунувся та самоізолювався. За менше ніж місяць виявилося, що Європи як єдиного цілого нема. Можливо, таке тимчасове «зникнення» Європи триватиме й недовго, проте пандемія яскраво продемонструвала, наскільки крихкими бувають будь-які геополітичні утворення, попри їхні показні могутність і монолітність.

Тож ті наші недалекоглядні співвітчизники, які були переконані, що українською національною ідеєю є вступ до ЄС, виявилися подібними до необачного чоловіка з притчі Ісуса, який збудував свій дім на піску, і той розвалився. Це засвідчує, як нерозважливо базувати національну ідею на крихкому міжнаціональному утворенні, що офіційно молодше навіть за незалежну Українську державу й порушує свої базові цінності при першому ж серйозному випробуванні.

_{Польське економічне диво}

В 1990-х українські чиновники стали свідками того, як Євросоюз щедро роздавав гроші своїм новим східним членам — Польщі, Чехії, Румунії та іншим. Так, наприклад, Польща тільки за останні 10 років отримала від ЄС загалом близько 101 млрд доларів і за європейські кошти відремонтувала автодороги, школи, лікарні та культурні об’єкти.

Для поляків відкрились європейські кордони, тамтешні фермери дістали змогу експортувати сільськогосподарську продукцію, насамперед яблука, на європейський ринок, випускники шкіл почали вступати у європейські університети, а польські робітники — їздити на заробітки у Німеччину, Норвегію та Швецію. Якщо у 1990-х роках основними експортними продуктами Польщі були пиломатеріали та вугілля, то сьогодні ця країна продає високоякісні типи машинного обладнання, транспортних засобів та харчі.

Як свідчить тижневик The Economist, який вийшов спеціальним випуском «Новий золотий вік Польщі», за темпами розвитку держава може претендувати на звання економічного лідера Європи. Нинішнє покоління поляків має найвищі доходи в історії, більше того, максимально скоротилася дистанція з найрозвиненішими країнами Заходу. За підрахунками видання, з 1995 року економіка Польщі зростала навіть швидше, ніж азійських «тигрів». Польща офіційно увійшла до групи 25 найрозвиненіших світових ринків за класифікацією агентства FTSE Russelі перебуває в одному гурті зі США, Японією та Німеччиною.

Поляки фактично живуть більш ніж утричі краще за українців, й головним інвестором та гарантом успіхів їхньої економіки, геополітичної безпеки та демократії став саме Євросоюз. Практично на кожному другому інфраструктурному об’єкті в цій країні написано, що це відновлено за гроші ЄС.

Так само Угорщина за останні роки одержала від Брюсселя 60 млрд доларів, які також витратила на свій розвиток. Тож українським чиновникам та олігархам здалося, що якщо заскочити на «європейський корабель», то не треба самим ламати голову над шляхами економічного процвітання: все принесуть і дадуть дядечки з ЄС. Так само, як дали полякам.

_{Мрія «дармоїдів»}

НЕ ОСТАННЬОЮ причиною, чому українські можновладці — від Кучми до Зеленського — та деякі «проєвропейські» олігархи рефреном повторювали важливість української євроінтеграції, було те, що цей шлях вважається найлегшим для паразитичної держави, в якій усю роботу чиновників виконають закордонні партнери, та ще й дадуть грошей.

Таким чином можна заощадити левову частку власних витрат і за чужий рахунок відбудувати цілу країну, дотримуючись при цьому правил демократичного устрою. В той час як азійські «тигри» — Південна Корея, Тайвань, Сінгапур власними силами долали шлях од відсталості та бідності до економічного лідерства в Азії та загалом у світі, українські чиновники і політики мріють, що нас хтось витягне зі злиднів. Це ілюстрація життєвої філософії «паразитів», які хотіли б усе робити за чужий рахунок, до того ж у державному масштабі.

У цьому бажанні насправді, як засвідчує історія інших країн, нема нічого критично поганого, якби не той факт, що українські посадовці повторюють євроінтеграційну мантру всупереч офіційним відмовам з боку ЄС. Добре, певна річ, наслідувати настанови Ісуса Христа стосовно принципу «стукайте — і вам відчинять», однак видається так, що Україна три десятиліття тільки нав’язливо грюкає в сусідські двері, нічого при цьому не роблячи, аби отримати бажану «перепустку».

Тим часом для України Європейський Союз має бути лише запасним інструментом для досягнення національних завдань — таких, як побудова успішної соціально розвиненої держави, якій боятимуться загрожувати сусіди. Тим паче що після пандемії коронавірусу ЄС навряд чи залишиться таким, як раніше. Тому слід відкинути «філософію паразитів» і покладатися тільки на самих себе.