На межі можливостей

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

У перекладі з італійської слово «карантин» означає сорок днів. Саме на такий термін ізольовували від світу у середньовічній Венеції торговців, які, припливши на кораблях, могли занести до країни чуму. Карантин в Україні, зокрема й на Харківщині, триває вже набагато довше — майже сімдесят днів. За цей час не те що навести лад — лікарню можна було збудувати… Однак в області продовжують говорити про нестачу ліків та засобів захисту для медиків в інфекційній лікарні, довжелезну, півторатисячну, чергу тих, хто чекає на результати тестування.

ОСТАННІЙ випадок, який струсонув вже начебто «загартованих» щоденними коронавірусними «фронтовими» зведеннями слобожанців (загалом на Харківщині підтверджена кількість заражених коронавірусом скоро добіжить до 900), — смерть літнього подружжя, яке одне за одним пішло за межу. Фактів, коли ціла родина заражається, чимало. До речі, мій знайомий фотокореспондент захворів разом із дружиною і тещею. Всі вони потрапили до інфекційної лікарні і, на щастя, одужали. Але щоб умерло подружжя — це перший раз. І сталося це не в останню чергу тому, що підвела вітчизняна медична система.

Коли онука Олена Баженова здійняла галас у соціальних мережах, дідусь ще був живий. Першою інфекцію підхопила бабуся. Сталося це, ймовірно, в кардіологічному відділенні лікарні, куди поклали літню жінку. Стверджувати так у пані Олени є певні підстави. Адже, за її словами, старенькі сумлінно дотримувалися карантину, не виходили з дому, аж поки в бабусі не прихопило серце. Виписалася вона з кардіологічного відділення лікарні на десятий день, а через три дні з’явилися перші симптоми хвороби. Перебіг COVID-19 був важким, пенсіонерку під’єднали до апарата штучної вентиляції легень, проте це не допомогло, за три дні вона померла.

Тестування показало, що дідусь Дмитро Баженов також інфікований коронавірусом. Через тиждень лікарі діагностували в нього двобічну пневмонію. Аби врятувати родича, онука накупила ліків, повезла їх до інфекційної лікарні, але була ошелешена звісткою: дідуся перевели до іншого закладу, бо тут нібито нема місць. Як згодом прокоментує ситуацію заступник харківського міського голови Світлана Горбунова-Рубан, причиною переведення в лікарню №13 стало те, що в обласній інфекційній «нема подачі кисню, і вони не можуть надати допомогу».

Справді, тринадцяту клінічну лікарню на час епідемії визначено як опорну для хворих на коронавірус, одначе на той момент інфікованих людей вона не приймала. Там у медиків виявили вірус, і заклад закрили на кілька днів на знезараження. Отож родина дізнається, що геть слабого дідуся повернули в інфекційну лікарню. Власне, про ці митарства й написала в Інтернеті онука. А наступного дня він помер.

Ця історія, напевне, не схвилює того, кого лікують у столичній Олександрівській лікарні в палатах для крутьків, які завезли хворобу в Україну з фешенебельних курортів. Серед них, до речі, був і харківський депутат, що, заразившись, робив тести в Німеччині, а обстежуватися й лікуватися поїхав до Києва. Прості смертні лікуються, а трапляється, й помирають (маємо в області 30 летальних випадків) у звичайній харківській, якій, зрозуміло, не вдалося навіть у навалу коронавірусу позбутися проблем, що добивають нашу нереформовану медицину.

Палати в обласній інфекційній переповнені. Головний лікар закладу Павло Нартов розповідає, що його підлеглі, переважно жінки, працюють на межі можливостей, по 24 години на добу.

— Від утоми і безсилля вони плачуть щодня, — каже він.

Є і ще від чого плакати: кожний четвертий хворий на коронавірус в області — це медик. Ситуація, напевне, створилася б іще гірша, якби сподівання були лише на державу, чиновників. Однак левову частку комбінезонів та інших засобів захисту для лікарів постачають бізнес і волонтери. Недостатнє забезпечення протиепідемічними засобами — це одна з причин, чому нещодавно вийшли на протест медики «швидкої допомоги». Інша — невиплата обіцяних урядом доплат «за ризик».

Утім, за словами місцевих чиновників від медицини, штати лікарень області повністю укомплектовані лікарями, майже стовідсотково — середнім персоналом. І з фінансуванням усе, мовляв, добре. Щоправда, волонтери, які також допомагають медикам боротися з коронавірусом, стверджують, що з тих 17 мільйонів, наданих на боротьбу з епідемією, тільки незначна частка, близько 2 мільйонів гривень, державні, решта — кошти підприємців.