• Проблема

«Тепличники» тримаються самотужки

Василь ГОРВАТ.

Закарпатська область.

У багатьох містах і селищах Закарпаття через пандемію коронавірусу було закрито «зелені» базари. 3 травня у Берегові та Виноградові після всеукраїнського дозволу уряду вони таки запрацювали. Як жилося без ринків закарпатцям — і покупцям, і продавцям, і виробникам?

ЖИТЕЛІ Виноградова, кажуть, особливих труднощів не зазнавали: у містечку достатньо продуктових магазинів, де можна простежити за дотриманням карантинних вимог і забезпечити весь продуктовий набір. Тут жодного разу не утворювалися черги. Тутешні дивувалися, читаючи записи в соцмережах про торговий «апокаліпсис» у Мукачеві або Ужгороді, про вулиці, переповнені автомобілями, ігнорування дистанції між людьми, подеколи відсутність масок…

Утім, зараз мова не про покупців, а про інтереси тих, хто постачає їм свіжі огірочки, редиску та іншу продукцію. Низинні райони Закарпаття спеціалізуються на ранніх овочах, а останніми роками — ще й на квітах. Саме вони стали головним брендом «капустяної столиці» — Великих Ком’ятів. Усе почалося 15 років тому, коли місцеві тепличники зайнялися квітковим бізнесом і, поступово набравшись досвіду, твердо стали на ноги. За рік у теплицях вони вирощують майже сотню різних видів: петунію, сурфінію, пеларгонію, вербену, гвоздику... У селі кількасот гектарів тепличних господарств сьогодні закладені під квіти, овочівництво навіть відступило на другий план. На виноградівському оптовому базарі, який продовжував працювати, було кілька рядів із квітами. Проте величезна кількість їх так і залишається нереалізованою. При тому, що збувають вирощене за мізерними цінами — 1—25 гривень штука. Квіти у підвісних балконних горщиках коштують 50 гривень, хоча торік подібну красу можна було придбати щонайменше за 75 гривень.

Фактично це вже другий рік, коли злий фатум завдає нищівного удару по квітникарях. Торік сотні гектарів теплиць зарічан і ком’ятських фермерів потонули внаслідок паводка. Частина квітникарів тоді просто відмовилася відновлювати господарство й виїхала за кордон на заробітки. Цього року удар ще нищівніший — оптовики з інших областей не приїжджали, комерційний зв’язок зведений до мінімуму. Сякий-такий вихід знаходили деякі господарі, які мають невелику кількість квітів і продають їх через Інтернет. Однак поки що це поодинокі ринки збуту. Тому квітникарі просто викидали рослини в ґрунт, приорювали на перегній. Робили це потай. Адже кожна квітка коштує чималих вкладених грошей і праці, тож у теплиці трудяться не лише члени сімей, а й найняті сусіди, яким гірко бачити таку невтішну картину... Власну роботу вже ніхто в грошах не рахує.

На відміну від квітів ранні овочі не принесуть таких розчарувань місцевим фермерам. Справді, на початку квітня ціни загрозливо падали. Але ненадовго. Здавалося, цього й слід чекати, адже роздрібні базари не працювали, перекупників, знову ж таки, не було, а ранню городину вже вирощено, і вона проситься на прилавок. Дядько, який продавав огірки по 20 гривень, ніби виправдовуючись перед іншими, розводив руками. А що з ними робити? Викидати? Для нього та й для решти продавців це занадто низька виставлена вартість як на початок квітня.

Усе пророкувало фермерам катастрофу. Проте, на думку агронома Василя Яцканича, справи в овочівників не такі вже й сумні. Всі витрати на вирощення огірків уже вкладені. Витрачатися на обігрів тепер фактично не потрібно. Навіть продаючи їх по 20 гривень, фермер поверне собі затрати. Треба врахувати, що додому повернулися заробітчани, які привезли з собою гроші і купуватимуть, зокрема, й огірки-цибулю. Триматиметься на нормальному рівні й купівельна спроможність, і, до речі, гривня теж не впаде, тому що заробітчани потребують українських грошей на оплату компослуг, дрібні покупки. До того ж, стверджує Василь Михайлович, торік чимало закарпатців, які займалися городництвом, виїхали на заробітки. Тому про перевиробництво ранніх овочів у регіоні нема мови.

Але є інша проблема: кількість оптових перевезень різко скоротилася, пікети на блокпостах на перевалі та адміністративних межах областей утруднюють життя перевізникам вантажів. Тобто проблема збуту місцевої продукції й після часткового відкриття ринків нікуди не поділася. На жаль, на фермерство локального масш­табу ні в уряду, ні в місцевої влади уваги не вистачає. Хоча це не тільки економічна чи аграрна, а й соціальна проблема. Уряд декларує допомогу малому бізнесу, іншим суб’єктам торгівлі, також пенсіонерам. Але, на жаль, уже котрий рік попри величезні випробування городники залишаються без допомог і компенсацій…