• Ну і ну!

Рис із «качкою»

Василь ПІДДУБНЯК.

Херсонська область.

Газетною «качкою», нагадаємо, називають явно неправдиву інформацію. Кого звинувачувати? Журналістів, котрих обвели круг пальця, чи того, хто видає бажане за дійсне?

КІЛЬКА днів тому сайти десятків видань нашої країни така ось новина облетіла: «Інститут рису НААН України вперше відправив до Казахстану цілу партію з 40 тонн рисового насіння сортів Фагот і Червоний. Дану угоду херсонські науковці вважають дуже перспективною заявкою на подальше співробітництво з Казахстаном…»

І можна було б аплодувати творцям вітчизняних сортів рису, за те що своїми досягненнями піднімають престиж нашої держави і дивують Азію, для якої рис такий же національний продукт, як для українця сало.

Одначе, вочевидь, після цієї «сенсації» назріває ще одна, не менш цікава і перспективна. За обнародуваною інформацією, чинний директор поважного інституту Володимир Дудченко дав команду експортувати довірливим казахам і насіння новостворених сортів рису.

На сайті Українського інституту експертизи сортів рослин постійно подається повний Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні. У цьому реєстрі станом на 25.03.2020 р. сорт рису Фагот є (заявка №17017002. Власник майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту — Інститут рису Національної академії аграрних наук України. Запропонована зона Степ. Дата державної реєстрації 28.12.2019), а сорту Червоний нема і близько! Оскільки нема, то не лише в Україні, а й за її межами він, виходить, безправний, бо ж ніяким законом не захищений. І раз так, то покупцям-імпортерам нічого не варто просто «одомашнити» його і розмножувати… І тоді Україні залишиться хіба що почухати потилицю й облизнутися.

Принагідно варто нагадати тут про те, що рис входить до Переліку родів i видів рослин, сорти якого підлягають державному випробуванню в закладах експертизи державної системи з охорони прав на сорти рослин з метою визначення їх доцільності для поширення в Україні.

А в Казахстані? У казахів свої порядки. І свої закони.

Є подібні закони і в нас. Один із них — «Про насіння і садивний матеріал» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №13, ст. 92-га). Стаття 28-ма цього документа говорить: «Особи, винні в порушенні законодавства у сфері насінництва та розсадництва, несуть відповідальність згідно із законом». Аж до позбавлення права «займатися виробництвом, реалізацією та використанням насіння…»!

Так гласить закон. Не виключаємо ймовірності, що в експортерів незареєстрованого сорту рису свої міркування. Бажано було б почути, які.

Інше питання: чи можна незареєстрований сорт рису Червоний зарахувати до надзвичайних?

Уже хто-хто, а директор академічного інституту, як подейкують, «за п’ять хвилин членкор НАНУ» пан Дудченко напевне ж знає, що сарацинське просо (так називали у давнину злак) було завезене на територію Європи ще у VIII столітті, а в Російську імперію воно потрапило у XVIII. І нічого дивного в тому, що нині червоний рис вирощують не лише на дослідному полі Інституту рису біля Скадовська на Херсонщині, а й у Італії, Франції, Росії, Узбекистані, Китаї, Індії, Таїланді, Австралії, США…

І поки українські селекціонери на чолі з директором Інституту рису Володимиром Дудченком билися над тим, чим би здивувати тих же казахів, у Краснодарському краї (РФ) ще на початку нинішнього століття вже вивели і зареєстрували два «червоних» сорти — Марс і Рубін. І почали вирощувати їх у промислових масштабах не у Казахстані чи Узбекистані, а у себе, в Росії, таким чином офіційно, без усяких «сірих схем», «відробляючи» затрачені державою кошти на науку.

Тим часом казахські ЗМІ торік поширили вельми цікаву інформацію під заголовком: «500 тонн рису відправляться із Кизилорди в Іран». Виявляється, у названій області республіки тамтешні рисівники вирощують насіння іранської селекції «Таром Хошимі» і постачають в… Іран! Парадокс? Економічна доцільність!

Виявляється, іранці за кілограм купленого у казахів насіння рису платять 810 тенге (52 гривні на українські гроші) — приблизно в чотири рази більше торішніх же цін на харчовий рис! То ж навіщо вирощувати продовольче зерно, затрати на виробництво якого переважно ті ж самі?..

До речі, у Казахстані діє Регіональна програма розвитку АПК у Кизилординській області на 2017—2022 роки, яка передбачає скорочення на 6% посівних площ під рисом на користь інших стратегічно важливих культур. І навряд чи для українського рису сортів Фагот і Червоний казахи зроблять якийсь виняток.

Та повернемось до експортної партії рису Інституту рису НААН, про яку повідомили ЗМІ. Говорити про бодай якесь зав’язування ділового співробітництва наукового закладу із казахськими аграріями навряд чи доречно.

У Кизилорду рис-сирець для сівби продав, як виявилося, зовсім не галузевий інститут, а одна з продовольчих фірм із Дніпра. Про це ми дізнались із бирок, пришитих на мішках із товаром, розміщених у мережі Інтернет.

Названа фірма, як видно з її родоводу, торгує білим зерном не перший рік і навіть має у Скадовську власний склад. Чи не в інституті часом?..

А що ж Інститут рису? У «вихідних даних» цей академічний заклад названий просто виробником насіння. Про власника майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту — ані буквочки. Виробник — і все тут!

А скільки ж насіння високих категорій цей «виробник» — діловий партнер приватної фірми з Дніпра відправив своєму найближчому «родичеві» — державному (!) підприємству «Дослідне господарство Інституту рису Національної академії аграрних наук України»?

Нам вдалося роздобути цікавий документ — відповідь, власне відмову, пана Дудченка на адресу ДП (лист датований, завважте, 4.04.2020 р.).

У відповіді, завіреній печаткою Інституту рису, читаємо: «В зв’язку з несвоєчасно поданою заявкою від ДПДГ Інститут рису НААН України на придбання насіння рису посівних сортів Консул та Віконт високих категорій (РР-2) у кількості 250 та 400 кілограмів під урожай 2020 року Інститут рису НААН України не має можливості забезпечити Вашу заявку».

Дозвольте запитати: що ж це за «виробник» такий, що не знайшов десятка мішечків рису для свого ж таки дослідного господарства?..

Наприкінці пан Дудченко по-батьківськи радить керівництву дослідної установи: «Для забезпечення господарства насінням високих категорій та безперервності виробництва рису пропонуємо розглянути закупівлю у листопаді-грудні 2020 року насіння супереліти сортів Консул, Віконт та Фагот (РР-2) у кількості: Консул — 3000 кг, Віконт — 5000 кг та Фагот — 300 кг».

Коментарі тут, як у таких випадках кажуть, зайві. Припустимо, дослідне господарство справді припізнилось із подачею заявки на насіння. То хіба ж у «за п’ять хвилин членкора НААН» серцевий напад стався б, якби запитав у керівництва ДГ: «Як у вас із насінням Фагота? Чи можемо ми відпустити приватній фірмі з Дніпра?..»

Нестиковка якась виходить, їй-право! Державний інститут державному ж дослідному господарству відмовляє виділити насіння, а в цей час відвантажує його приватній структурі для подальшого перепродажу.

Виникає запитання: чи потрібен державному Інститутові рису керівник, для якого інтереси приватного бізнесу вищі за державні?

Це питання вже не до пана Дудченка, позиція котрого як на долоні, а до керівництва Національної академії аграрних наук і її президента Ярослава Гадзала.