Гіркий хліб і солодкі обіцянки

Олена КОЩЕНКО.

Наша газета вже повідомляла про «сюрприз» від уряду для українських заробітчан, два мільйони яких у ці карантинні дні повернулися з-за кордону. Щойно повсюди, в тому числі і в Україні, заговорили про послаблення епідемічних обмежень, а гроші в багатьох родин уже вичерпалися, чимало співвітчизників, так і не знайшовши роботи вдома, знову стали збиратися за кордон на заробітки — роботодавці кличуть. Проте урядовці заявили: дозволять виїхати лише за умови легального працевлаштування як мінімум на три місяці «з належними соціальними гарантіями». І навіщо, мовляв, узагалі кудись рушати? Роботи і в Україні вистачає, он дороги треба будувати…

УЗАГАЛІ Ж влада не може вирішувати, їхати громадянам на заробітки чи ні. Адже це порушення 33-ї статті Конституції, яка гарантує право на свободу пересування і право вільно залишати територію України. Але уряд виправдовує своє рішення тим, що опікується здоров’ям та життям співвітчизників в умовах пандемії. Мовляв, Конституція ж не могла передбачити появу смертельного коронавірусу, а її стаття 29-та декларує право людини на життя. І обов’язок держави — його захищати.

…Прикметно, що під «ніж» урядових розпоряджень потрапили ті люди, які вже давно в держави нічого не просять і, будучи активними, мобільними, ініціативними і працьовитими, самі знаходять роботу. Вони роками їздять на заробітки до інших країн, і здебільш їхній хліб гіркий і важкий. Але кілька місяців сезонної праці дають змогу годувати свою сім’ю на батьківщині рік. А пропозицій нині з-за кордону не бракує. Надто у сферах будівництва, послуг та АПК.

І що ж, власне, має на увазі теперішня заява Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля про те, що «роботи і в Україні вистачає»? Він рекламує проєкт «Дороги та робота». Згідно з ним, очікується інтенсивне розширення дорожньої інфраструктури. Для виконання амбітного сценарію Укравтодору щодо оновлення понад 4000 км державних доріг у 2020 році дорожня галузь має залучити 38,5 тисячі працівників. Ще близько 120 тисяч вакансій обіцяють створити у супутніх галузях — ідеться про розвиток ринку проєктувальних та інжинірингових послуг, матеріальне виробництво та компанії у сфері обслуговування. Щоправда, поки що Прем’єр пообіцяв лише від 6000 до 8000 гривень зарплати. Кого, питається, може влаштувати така зарплата, яку «гарантує» уряд?

Власне, те ж саме можна сказати і про розрекламовані пільгові кредити для тих, хто після повернення в Україну захоче відкрити свій бізнес. Більшість економістів називають це політичним піаром. Бо на початку далеко не у всіх прибутки будуть такі, що це даватиме змогу виплачувати якомусь банку немалі, як не крути, відсотки. Набагато доцільніше було б зменшити податки малому та середньому бізнесу і спростити ведення документації. Та й нарешті зробити у країні антикорупційне генеральне прибирання в чиновницьких лавах різних рівнів… Майже дві весни минуло, а обіцяних посадок катма.

Такими ж суперечливими видаються і заклики урядовців до заробітчан про повернення на тлі вельми ймовірних втрат для української економіки. Адже грошові перекази українських громадян із-за кордону своїм родинам — її вагомий складник. За даними Світового банку, Україна є найбільшим отримувачем грошових переказів у Європі. Лише торік наші заробітчани перевели додому 16 мільярдів доларів. Це близько 10% ВВП України. У рази більше, ніж 2019-го держава отримала від іноземних інвесторів. Крім того, це дійсно живі гроші в твердій валюті, які надходять у країну, адже те, що ми одержуємо від інвесторів, — часто або обладнання, або реінвестований дохід, який вони одержали в Україні.

За прогнозами Світового банку, обсяг грошових переказів заробітчан у 2020 році у зв’язку з пандемією та закриттям кордонів скоротиться щонайменше на 20%. А ВВП України через коронавірус впаде на 8% проти падіння економіки світу на 3%. При цьому ще й відновлення після кризи для України буде тривалішим, аніж для інших держав. Додаймо і факт, що вже зараз безробіття в нашій країні б’є сумні рекорди. Лише за час карантину, за підрахунками Торгово-промислової палати, свої робочі місця у нас втратили щонайменше півтора мільйона громадян. До них треба додати ще два мільйони співвітчизників, які під час пандемії повернулися додому і за ці два карантинні місяці так і не знайшли гідної роботи і відповідної зарплати.

Те, що влада вирішила чинити перепони громадянам у відвідуванні зарубіжжя з метою заробітку, може призвести до зростання нелегальної міграції з України. Бо навіть якщо держава не дасть дозволу на вильоти достатньої кількості чартерів, роботодавці і мігранти знайдуть інший спосіб виїхати, адже взаємний інтерес нікуди не зникне. Тим паче, що де-факто кордони не закриті, ми можемо переміщатися приватним транспортом. Наприклад, у разі обмежень перельотів літаком посередник і роботодавець з іншої країни можуть домовитися про переїзд у сусідню Польщу, в найближчий аеропорт, і вже звідти вивезти українців.

До речі, в умовах заборони на регулярне автобусне, залізничне та авіаційне сполучення перевізники вже знайшли розв’язання проблеми наших заробітчан, охочих потрапити до Польщі. Зі Львова людей автобусами везуть до кордону. Там пасажирів хутенько пересаджують у легкові автомобілі, на яких ті проходять митний контроль. А після перетину кордону — знову садять в автобус, який уже чекає заробітчан на польській території.

Від бажаючих дістатись хоч у такий спосіб місця роботи нема відбою. Як і від тих, хто намагається потрапити на організований зарубіжним роботодавцем чартерний авіарейс. І вже зрозуміло: або таких літаків скоро буде багато, або почнуться протести. Сотні тисяч українців, які звикли працювати в Європі, не зможуть спокійно всидіти вдома без роботи. Аналогічних вакансій тут для них не з’явиться, принаймні найближчим часом. Тоді як країни ЄС щодня потребуватимуть усе більше робочих рук.

Також переважна більшість трудових мігрантів попри складність ситуації все ж дають собі раду за кордоном і не планують повертатися на батьківщину. Вважають за необхідне залишатися на заробітках, щоб активніше допомагати рідним в Україні, де внаслідок епідемії посилюється економічна скрута.

Зрештою, очевидно одне: якими б солодкими обіцянками уряд не заманював співвітчизників повертатися, аби жити і працювати вдома, цього не станеться, поки в самій Україні не буде гідного рівня життя і зарплат. І демократичних свобод. Тоді й особливо припрошувати не доведеться. Бо ніхто собі і своїй сім’ї не ворог. А сьогодні... Хоч заробітчанський хліб і гіркий, але він реальний на відміну від солодких обіцянок влади.