Наша пошта

• Слово про сучасницю

Її поезія — душі розрада

Тетяна РЯБОКЛЯЧ.

ЩЕ БУДУЧИ школяркою Горностайпільської середньої школи колись Чорнобильського, а нині Іванківського району Київщини, Наталка часто бігала до мами на роботу в бібліотеку: любила читати книжки, особливо вірші. Робила спроби й сама їх писати. Але відразу після закінчення Київського поліграфічного училища вийшла заміж, закрутилась із домашніми справами, тож на поезію часу не вистачало. Народилась донечка Іринка, затим молода сім’я перебралась до Чорнобиля, де знайшлася Галинка. А через чотири роки сталася аварія на ЧАЕС. Їм запропонували на вибір список міст України для переїзду. Обрали Запоріжжя. Тут і діти стали на ноги, і внуки вже підросли…

Певний час жінка працювала в друкарні лінотипісткою, проте через незручний робочий графік їй довелося змінити професію. Закінчила педучилище за фахом вихователь дошкільних дитячих закладів і багато років віддала дитячому садку, аж поки його не закрили. Так склалися обставини, що з чоловіком розлучилася.

Та життя тривало: Наталія працювала підприємцем, бухгалтером. Паралельно здобула вищу освіту на факультеті управління приватного університету в Запоріжжі. Згодом стала громадським діячем, очолювала міську організацію «Союз жінок України за майбутнє дітей», доки та не припинила свою діяльність. Опинившись без роботи, займалася вихованням онуків. А потім… закохалася, вийшла заміж і переїхала жити в село Грозове, що неподалік Запоріжжя. Тепер роботи у неї — море… Восьмий рік подружжя утримує власну мініферму: заготовляє корми для тварин, а молочну продукцію (сметану, твердий сир і бринзу) продає у Запоріжжі. Нелегко все це, зізнається Наталія Борисівна, але така незвичайна для неї раніше зайнятість їй подобається. Може, тому, що, крім фізичної роботи, має улюблене заняття, для душі.

— Мені здається, якби я не переїхала в село, то навряд чи знову повернулася б до своїх віршів, — припускає співрозмовниця.

Уже вийшло у світ чотири її віршовані збірки. Натхнення поетеса черпає в творчих зустрічах із шанувальниками. Крім клубу «Ліра», вона ще й членкиня творчого об’єднання «Стежина». З колегами по перу організовує багато зустрічей у закладах області та за її межами. Зокрема, їй завжди раді в терцентрах соціального захисту населення, де збираються люди старшого віку.

Вірші Наталії Літош знають і на її малій батьківщині. На жаль, батько Борис Андрійович і мама Галина Василівна відійшли у засвіти, але залишилася тітка та добрі знайомі. Спілкування з ними заряджає позитивними емоціями. У планах Наталії Борисівни — видати книжку оповідань для дітей.

На фото: Наталія Літош зі своїми внуками Олегом і Владиславою.